розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Структурного підрозділу "Шахта "Ольховатська" Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" (далі – Підприємство) справу за його позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Єнакієве Донецької області (далі – Управління) про визнання рішення нечинним,

У жовтні 2008 року Підприємство звернулось до суду з позовом до Управління, в якому просило визнати нечинним і скасувати рішення відповідача від 20 червня 2008 року № 2204 і № 2205 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (перерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду в розмірі 8 623,43 грн.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідач, приймаючи оспорювані рішення щодо застосування фінансових санкцій, порушив вимоги статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058–IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ) та перевищив свої повноваження щодо застосування до нього штрафних санкцій. Також посилався на те, що ним було фактично сплачено страхові внески за поточний період, тобто за грудень 2006 року, червень і липень 2007 року, а не пеню, недоїмку чи штрафні санкції за інший період, як уважає Управління. Так, за рішенням № 2204 страхові внески в розмірі 5 721,95 грн за грудень 2006 року сплачувалися 28 грудня 2006 року та 31 січня 2007 року (двома платежами), а за рішенням № 2205 – за червень та серпень 2007 року в розмірі 11 879,81 грн вони були сплачені 31 липня та 17 серпня 2007 року. Тобто, мала місце несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) в одному випадку на 3 календарних дні, а в другому – така сплата була своєчасною.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки строк прострочення сплати страхових внесків за грудень 2006 року склав три календарних дні, то штраф мав бути застосований в розмірі 10%, а за серпень 2007 року підстав для його застосування взагалі не було у зв’язку з оплатою за кілька днів до настання строку сплати (пункт 2 частини 9 статті 106 Закону № 1058–IV (1058-15) ).

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 23 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2009 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовив.

У скарзі до Верховного Суду України Підприємством поставлено питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали касаційного суду з підстав порушення останнім норм матеріального права та неоднакового застосування одного й того самого положення Закону № 1058-IV (1058-15) . На підтвердження доводів додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2009 року, яка, на думку скаржника, свідчить про неоднакове правозастосування.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченні на неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Згідно з частиною 1 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Обставини цієї справи відмінні від тих, на які посилається Підприємство на обґрунтування наявності підстави для перегляду справи за винятковими обставинами. Це не дає можливості дійти висновку щодо неоднаковості застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Так, ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2010 року ґрунтується на перевірці правильного застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 5 частини 9 статті 106 Закону № 1058-IV, а ухвала, яка додана скаржником як підстава для оскарження, стосується пункту 2 частини 9 статті 106 цього Закону (1058-15) .

Тобто, наведене не дає можливості дійти висновку про неоднаковість застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм закону.

Відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Структурного підрозділу "Шахта "Ольховатська" Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України (rs8088743) від 4 лютого 2010 року відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, то відповідно до частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги.