Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Фінансова компанія "Укрнафтогаз" (далі – Товариство) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2010 року справу за його позовом до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – Комісія), третя особа: Відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" (далі ? ВАТ), про визнання протиправною та скасування постанови,

У серпні 2008 року Товариство звернулося з позовом до Комісії, в якому просило визнати протиправною та скасувати її постанову № 374/05 від 13 червня 2008 року про закриття справи щодо правопорушення вимог законодавства на ринку цінних паперів у зв’язку з відсутністю факту вчинення правопорушення та визнання втраченою системи реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ без можливості її відновлення.

Свої позовні вимоги Товариство обґрунтувало посиланням на норми Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України від 10 грудня 1997 року № 710/97-ВР "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) , Закону України від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (448/96-ВР) , Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням Комісії від 11 грудня 2007 року № 2272, Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Комісії від 17 жовтня 2006 року № 1000.

Крім цього, позивач указав, що рішення про встановлення факту втрати реєстру акціонерів ВАТ було прийнято відповідачем без залучення до участі реєстроутримувача – позивача у справі.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 3 жовтня 2008 року адміністративний позов задовольнив ? визнав протиправною та скасував оскаржувану постанову Комісії № 374/05 від 13 червня 2008 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що постанова Комісії № 374/05 від 13 червня 2008 року винесена відповідачем без достатніх для цього правових підстав, оскільки факт утрати позивачем реєстру акціонерів у судовому порядку доведений не був.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 червня 2009 року апеляційні скарги Комісії та ВАТ задовольнив: постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення – про відмову у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 січня 2010 року касаційну скаргу Товариства залишив без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції ? без змін.

Вирішуючи спір на основі зібраних по справі доказів, суди дійшли висновку про неможливість порушення та захисту прав позивача, пов’язаних із здійсненням діяльності із ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ, оскільки у результаті анулювання відповідної ліцензії таке право Товариству чинним законодавством не гарантувалося і не охоронялося. Крім цього, позивач не надав доказів на підтвердження ведення та наявності у нього системи реєстру іменних цінних паперів ВАТ.

У скарзі до Верховного Суду України позивач, посилаючись на неоднакове застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій положень процесуального законодавства, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та залишити в силі незаконно скасовану постанову суду першої інстанції. На підтвердження неоднакового правозастосування Товариство наводить постанови Вищого адміністративного суду України від 11 грудня 2007 року, 10 червня 2008 року, а також постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2010 року.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі та запереченнях на неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд України, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні процесуального законодавства, вже неодноразово звертав увагу на приписи частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), які регулюють порядок доказування в адміністративному суді.

Згідно з цією статтею в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно обов’язок щодо доказування правомірності рішення суб’єкта владних повноважень покладається на останнього і у справах про визнання його правового акта протиправним і його скасування.

Як убачається із постанови суду апеляційної інстанції, обов’язок доказування правомірності постанови Комісії № 374/05 від 13 червня 2008 року по суті було покладено на позивача, тобто усупереч вимогам статті 71 КАС, що свідчить про недотримання судом положень процесуального законодавства.

Крім цього, обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що 3 березня 2008 року Комісією було винесено постанову № 136-КУ про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів, якою за повторне порушення вимог законодавства про цінні папери, нормативних актів Комісії стосовно Товариства застосовано санкцію у вигляді анулювання ліценції серії АБ № 283345 від 1 листопада 2005 року на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів: діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Тобто, позивач як суб’єкт господарювання не мав права на здійснення такої господарської діяльності, оскільки був позбавлений ліцензії та відповідно не міг захищати свої права у сфері фондового ринку.

При цьому апеляційним судом не звернено увагу, а судом касаційної інстанції належно не оцінено, що на дату винесення оскаржуваної постанови Комісії не було завершено судовий розгляд позовних вимог Товариства про скасування постанови відповідача від 3 березня 2008 року № 136-КУ, якою було анульовано ліцензію на право ведення реєстраторської діяльності.

Натомість у своїй ухвалі від 13 січня 2010 року Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із висновком апеляційного суду, вказав на те, що у подальшому рішення суду першої інстанції у справі за позовом Товариства про скасування зазначеної постанови Комісії № 136-КУ було скасовано в апеляційному порядку, що свідчить про неправомірність здійснюваної позивачем реєстраторської діяльності.

На думку колегії суддів, із таким висновком судів погодитися не можливо, оскільки, вирішуючи правові спори у справах цієї категорії, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб’єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно могли мати місце у майбутньому.

Касаційний суд не надав правової оцінки наведеному та не зазначив у своєму рішенні, чи може суб’єкт господарювання захищати свої права, коли дію попереднього правового акта суб’єкта владних повноважень, наявність якого впливала на обґрунтовування вимоги щодо захисту порушеного права, скасовано. У справі, що розглядається, зазначене зводиться до того, чи може Товариство після скасування постанови Комісії № 136-КУ про анулювання ліцензії звертатися за захистом своїх охоронюваних і гарантованих законом інтересів і прав.

Водночас, перевіривши судові рішення у порядку виняткового провадження, колегія суддів звертає увагу, що Вищим адміністративним судом України не було з’ясовано характер спірних правовідносин, а саме: чи може оскаржувана постанова Комісії бути предметом розгляду в адміністративному суді, оскільки предметом спору у цій справі є встановлення факту, що має юридичне значення, ? факту втрати реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ.

Ураховуючи наведене вище, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла висновку, що касаційний суд під час розгляду цієї справи неправильно застосував норми процесуального права, які є істотними і такими, що призвели до неправильного вирішення справи.

Тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2010 року підлягає скасуванню із направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Відкритого акціонерного товариства "Фінансова компанія "Укнафтогаз" задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2010 року, скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно обов’язок щодо доказування правомірності рішення суб’єкта владних повноважень покладається на останнього і у справах про визнання його правового акта протиправним і його скасування.

Оскільки Вищим адміністративним судом України вимог процесуального законодавства не дотримано, то його рішення підлягає скасуванню, а справа ? направленню до цього суду на новий касаційний розгляд.