Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі – СДПІ) справу за її позовом до Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі – Банк) та Приватної фірми "Кібела" (далі – ПФ "Кібела") про зобов’язання вчинити дії,

У травні 2007 року СДПІ звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов’язати Банк та ПФ "Кібела" сплатити до бюджету 1 530 712 грн 03 коп. за податковими векселями, поставленими останнім при імпорті товарів на митну територію України у березні-квітні 2007 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ПФ "Кібела", незважаючи на його неодноразові звернення, не погасила видані нею та авальовані Банком податкові векселі, хоча строк їх погашення минув.

Відповідачі заперечували проти позову, вказуючи, що податкові векселі ПФ "Кібела" погасила відповідно до вимог пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2009 року зазначені судові рішення залишено без змін.

У скарзі до Верховного Суду України скаржник, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), просить ухвалені у справі судові рішення скасувати й ухвалити нове – про задоволення позову. На обґрунтування скарги додано копії судових рішень касаційного суду в інших справах, в яких, на думку позивача пункт 11.5 статті 11 Закону №168/97-ВР застосовано по-іншому і правильно, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені скаржником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що ПФ "Кібела" має право погасити поставлені нею податкові векселі, оскільки на момент їх поставки кожний податковий вексель був оформлений та авальований на суму податку на додану вартість, яка не перевищувала суму бюджетного відшкодування, підтверджену СДПІ (1 301 626 грн 10 коп.), а тому у позивача було відсутнє право вимагати у відповідачів погашення податкових векселів.

Колегія суддів Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала свою правову позицію з цього приводу. Так, у рішеннях від 16 лютого 2010 року у справі № 21-1985во09 та від 20 квітня 2010 року у справі № 21-2230во10 зазначено, що за змістом пункту 11.5 статті 11 Закону №168/97-ВР, підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування є необхідним для кожного податкового векселя, а тому платник податку мав право погасити лише частину поставлених податкових векселів у відповідному звітному періоді, загальна сума яких не перевищувала підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування на час їх поставки.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС с уд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу .

Оскільки при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, а суд касаційної інстанції цю помилку не виправив, то усі ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на те, що цей позов (про зобов’язання погасити податкові векселі) не відповідає визначеному чинним законодавством порядку погашення податкового боргу та правам податкового органу, а відтак і способу захисту права.

Правила частини 3 статті 105 КАС, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.

Зміст принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі зобов’язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs8468661) від 8 жовтня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного від 25 жовтня 2007 року, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

За змістом статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування є необхідним для кожного податкового векселя, а тому платник податку мав право погасити лише частину поставлених податкових векселів у відповідному звітному періоді, загальна сума яких не перевищувала підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування на час їх поставки.

Правила частини 3 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом.

Зміст принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі зобов’язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.