Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Терлецького О. О., суддів: Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурсна компанія" (далі - ТОВ) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі - ДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У серпні 2004 року ТОВ звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 18 червня 2004 року N 0000132600/0, N 00000162600/0 та N 0000172600/0, другу податкову вимогу ДНІ від 5 серпня 2004 року N 2/133 та рішення ДПІ від 6 вересня 2004 року N 5. Позивач послався на те, що він дотримав вимоги законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Справу суди розглядали неодноразово.

Вищий господарський суд України постановою від 16 червня 2005 року справу в частині позовних вимог про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 18 червня 2004 року N 00000162600/0 (яким позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 17535,90 грн. з ПДВ) та N 0000172600/0 (яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі: за серпень 2003 року - 1580 грн., за листопад 2003 року - 825 грн., за грудень 2003 року - 272439 грн., за січень 2004 року - 1037554 грн.), другої податкової вимоги ДПІ від 5 серпня 2004 року N 2/133 та рішення ДПІ від 6 вересня 2004 року N 5 (про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів) повернув на новий розгляд до суду першої інстанції.

Господарський суд Івано-Франківської області постановою від 23 грудня 2005 року в задоволенні позову відмовив, пославшись на те, що за результатами господарських операцій ПДВ до бюджету не надійшов.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 29 березня 2006 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. При цьому суд виходив із того, що позивач здійснив розрахунок із постачальником, у тому числі сплатив ПДВ у ціні придбаного товару.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 квітня 2007 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ТОВ порушило питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме: статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Розглядаючи доводи приведені у скарзі в сукупності із встановленими судами фактичними обставинами і викладеними в судових рішеннях мотивами, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України враховує правові позиції в аналогічних справах. Зокрема, неодноразово висловлювалася позиція, що однією з підстав для включення сум ПДВ до податкового кредиту, які підлягають бюджетному відшкодуванню, є фактична сплата цих сум у ціні товару, а також що у справах, в яких ставиться питання про позбавлення платника податків права на бюджетне відшкодування внаслідок фактичного ненадходження сум ПДВ до бюджету у зв'язку із допущеними порушеннями контрагентів, суди повинні надавати податковому органу можливість довести, що укладені угоди з такими контрагентами спрямовані на отримання податкових пільг, а не на досягнення господарсько-фінансового результату.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ТОВ (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю МЖК "Конкріт ЛТД" (продавець; ТОВ МЖК "Конкріт ЛТД") було укладено договір купівлі-продажу товарів народного вжитку від 3 грудня 2003 року на умовах товарного кредиту вартістю 115178772 грн. (ПДВ - 19196462 грн.). Порядок розрахунків за вказаним договором сторонами змінювався. Розрахунок за цим договором позивач здійснив у грудні 2005 року.

Порушень, допущених позивачем при обчисленні та формуванні податкового кредиту, суди на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, не встановили. Не встановлено будь-яких порушень і його безпосереднім контрагентом-постачальником - ТОВ МЖК "Конкріт ЛТД".

Проте, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що позивач не мав права на бюджетне відшкодування заявлених у грудні 2003 року сум ПДВ на підставі того, що контрагент ТОВ МЖК "Конкріт ЛТД" - Приватне підприємство "Армада" в податковій декларації не відобразило податкових зобов'язань за угодою з ТОВ МЖК "Конкріт ЛТД", яке надалі виступило продавцем за угодою з позивачем. Також суд керувався тим, що державна реєстрація покупця - Закритого акціонерного товариства "Скіф" за угодою з позивачем, скасована рішенням господарського суду Волинської області від 30 червня 2004 року. Крім того, суд послався на те, що контрагент цього товариства - Товариство з обмеженою відповідальністю "УБК Лекум-К" (покупець за угодою від 1 грудня 2003 року) до податкових органів не звітує з серпня 2003 року.

З огляду на вищенаведене обставини справи судами встановлені повно і досліджені всебічно, з урахуванням рекомендацій, висловлених Вищим господарським судом України при направленні справи на новий розгляд.

Однак, встановивши порушення податкового законодавства окремими платниками податків у ланцюгу господарських операцій купівлі-продажу, в якому є позивач, суди дійшли необґрунтованого висновку про протиправність дій останнього. Зазначений недолік не був виправлений судом касаційної інстанції, який, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, повинен був вирішити питання про наявність правового зв'язку між діями позивача щодо здійснення відповідних господарських операцій і заявлення сум ПДВ до бюджетного відшкодування. При цьому Вищий адміністративний суд України обмежився констатацією положень пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" і зазначив, що позивач безпідставно включив суми ПДВ до податкового кредиту у зв'язку із ненадходженням цього податку до бюджету.

Крім того, поза увагою судів залишилось вирішення правового питання про виникнення в позивача права на бюджетне відшкодування у відповідному періоді при чому, що фактичний розрахунок за договором відбувся значно пізніше.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, чого він не зробив.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зазначені порушення норм процесуального права є істотними і такими, що призвели до неправильного вирішення справи, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила: