Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:головуючого Терлецького О. О., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Міщенко Т. В., за участю представників: позивача - С. О. В., відповідача - Р. Д. М., розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області (далі - ДПІ) справу за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії газопромислового управління "Шебелинкагазвидобування" (далі - Компанія) до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

У грудні 2005 року Компанія звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 18 травня 2005 року N 0002092301/0 та від 14 червня 2005 року N 0002092301/1 в частині, що не скасована рішенням Державної податкової адміністрації у Харківській області від 26 серпня 2005 року N 3428/10/25-010, а саме щодо нарахування податку на додану вартість у сумі 23696243 грн. 47 коп., а також податкове повідомлення-рішення від 9 вересня 2005 року N 0002092301/2.

Господарський суд Харківської області постановою від 1 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 5 червня 2006 року, позов задовольнив частково: скасував податкове повідомлення-рішення N 0002092301/2 від 9 вересня 2005 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 листопада 2008 року касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, судові рішення - без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР (168/97-ВР) ), порушує питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову. На підтвердження наведеного відповідач надав постанову Вищого адміністративного суду України від 14 травня 2009 року та ухвалу цього ж суду від 4 грудня 2008 року, в яких, на його думку, названі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у даному випадку відсутнє неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень підпункту 3.2.1 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР.

Разом з тим, виконуючи покладений на Верховний Суд України частиною 1 статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України" обов'язок при здійсненні правосуддя забезпечити однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів вважає, що у цій справі має місце неоднакове, порівняно з іншими справами, застосування Вищим адміністративним судом України положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у зв'язку з чим скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 КАС суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Задовольняючи позов у частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення N 0002092301/2 від 9 вересня 2005 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що господарська операція з придбання Компанією простих векселів (цінних паперів) в обмін на нафтопродукти за договорами міни є бартерною та згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону N 168/97-ВР оподатковується податком на додану вартість. Витрати позивача на придбання таких векселів відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" є валовими, а отже і суму сплаченого при цьому податку на додану вартість правомірно включено останнім до складу податкового кредиту.

Між тим, такі висновки судів зроблені без урахування положень абзаців 1, 3 пункту 4.8 статті 4 Закону N 168/97-ВР, за правилами яких, у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку.

Вищий адміністративний суд України, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам статті 220 КАС, не звернув уваги на допущені порушення і залишив у силі помилкові рішення судів попередніх інстанцій.

Оскільки при вирішенні справи суди всіх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, то ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2008 року, ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 5 червня 2006 року та постанову господарського суду Харківської області від 1 березня 2006 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.