розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі – Підприємство) справу за його позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

У квітні 2007 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10 лютого 2007 року № 0000742309/0, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 19 022 454 грн та штрафні санкції в розмірі 9 511 227 грн 50 коп.; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10 лютого 2007 року № 0000312202/0, згідно з яким йому нараховано штрафну санкцію у розмірі 6 946 893 грн за порушення вимог чинного валютного законодавства; рішення про застосування фінансових санкцій від 10 лютого 2007 року № 0000322202/0, згідно з яким позивачу нараховано пеню в розмірі 109 399 грн за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Під час розгляду справи позивач змінив позовні вимоги і просив додатково скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 квітня 2007 року № 0000742309/1.

Господарський суд м. Києва постановою від 30 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року, позов задовольнив частково: скасував податкові повідомлення-рішення від 10 лютого 2007 року № 0000742309/0 та від 5 квітня 2007 року № 0000742309/1; рішення про застосування фінансових санкцій від 10 лютого 2007 року № 0000312202/0 та № 0000322202/0 в частині нарахування пені у розмірі 109 399 грн.

Вищий адміністративний суд України постановою від 25 червня 2009 року зазначені судові рішення скасував та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами постанови Вищого адміністративного суду України Підприємство просить її скасувати та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з неоднаковим порівняно з іншими справами та неправильним застосуванням у цій справі касаційним судом підпункту 7.3.6 пункту 7.3 та підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі – Закон) щодо оподаткування аеронавігаційних послуг. На підтвердження своїх вимог Підприємство додало ухвалу цього суду, в якій, на його думку, вказану норму права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з таких підстав.

На підставі акта перевірки від 30 січня 2007 року відповідачем були прийняті: 1) податкове повідомлення-рішення № 0000742309/0, яким Підприємству зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на суму 19 022 454 грн та визначені штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9 511 227 грн 50 коп.; 2) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000312202/0 за порушення правил ведення валютних операцій у розмірі 6 946 893 грн; 3) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000322202/0 у розмірі 109 399 грн за порушення порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору обґрунтовано дійшли висновку, що аеронавігаційні послуги не є операціями, оподаткування яких регулює пункт 5.15 статті 5 Закону. Водночас суди виходили з того, що такі операції регулюються підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону. Колегія суддів погоджується з такою правовою позицією, оскільки вона відповідає міжнародним угодам України (Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Угода про принципи справляння непрямих податків під час експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав від 25 листопада 1998 року та ін.), дія яких може бути ефективною при її поширенні на всі міжнародні рейси. Така правова позиція неодноразово підтримана Державною податковою адміністрацією України в листах від 26 грудня 2005 року № 25782/7/16-1517 та від 12 березня 2010 року № 2437/6/16-1515 .

Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Згідно підпункту 4.4.2 зазначеного пункту роз’яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України "Про систему оподаткування" (1251-12) , та економічного змісту податку, збору (обов’язкового платежу), який розглядається.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суди першої та апеляційної інстанцій в цій частині постановили рішення, що відповідає вимогам закону.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що зміст підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону про те, що датою виникнення права на податковий кредит є дата сплати податку по податкових зобов’язаннях слід розуміти в узгодженості з підпунктом 7.3.6 Закону, який визначає підстави (як юридичні факти) виникнення права на податковий кредит.

У даному випадку всі суми податку на додану вартість з операцій по наданню послуг нерезидентами враховані в податковій декларації після настання підстав, визначених підпунктом 7.3.6 Закону для виникнення права на податковий кредит. Їх реальна сплата для настання права, а відтак і визначення дати виникнення права на податковий кредит (підпункт 7.5.2 Закону), при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, Законом не вимагається.

Відповідач прийшов до помилкового висновку про порушення Підприємством правил ведення валютних операцій, оскільки не врахував, що виниклі правовідносини були, зокрема, підпорядковані міжнародній угоді України, – Кредитній угоді з Європейським банком реконструкції та розвитку. Дії Підприємства не порушили законодавства, умов вищезгаданої міжнародної угоди, в зв’язку з чим рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій судами обґрунтовано визнані незаконними.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів законності своїх рішень. Такий висновок підтверджений, зокрема і вищезгаданими роз’ясненнями Державної податкової адміністрації України (якій підпорядкований відповідач) своєї позиції в правозастосуванні підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону, оскільки поведінка позивача відповідала змісту такого роз’яснення.

Вищий адміністративний суд України як суд касаційної інстанції помилково скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України може скасувати рішення суду касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs4308396) від 25 червня 2009 року скасувати, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та постанову Господарського суду м. Києва від 30 травня 2007 року залишити без змін.