розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (далі – СПД) ОСОБА_4 справу за її позовом до Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про зобов’язання вчинити дії,

У лютому 2008 року СПД ОСОБА_4 звернулася до суду з названим позовом.

Господарський суд Київської області постановою від 24 квітня 2008 року позов задовольнив частково: зобов’язав Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області затвердити акт державної приймальної комісії від 23 травня 2007 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта Комплексу відпочинку та розваг в м. Ірпінь по вул. Ленінградській, 3-а. В задоволенні решти вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 січня 2009 року вищезгадану постанову Господарського суду Київської області скасував та направив справу до останнього для вирішення питання про передачу справи за підсудністю до належного суду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 січня 2010 року резолютивну частину ухвали апеляційного суду змінив та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачеві його право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

У скарзі до Верховного Суду України СПД ОСОБА_4, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ставить питання про скасування постановлених у справі касаційним та апеляційним судами ухвал та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакової практики позивачем надано ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2008 року та 11 листопада 2009 року, в яких, на її думку, норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що в цьому випадку суд касаційної інстанції неоднаково порівняно з іншими аналогічними справами та неправильно застосував норми процесуального закону, а тому скарга підлягає частковому задоволенню.

Закриваючи провадження у справі, Вищий адміністративний суд виходив з того, що згаданий вище акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, про затвердження якого ставиться вимога позивачем, не підписаний всіма членами державної приймальної комісії, у зв’язку з чим між сторонами існує спір щодо забудови (реконструкції) відповідної території, який підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Проте з таким висновком погодитися не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У пункті 1 частини 1 статті 3 КАС справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Підпунктом 1 пункту "б" частини 1 статті 31 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у порядку, встановленому законодавством.

Так, за правилами пункту 27 Постанови Кабінету Міністрів 22 вересня 2004 року № 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів" (1243-2004-п) від (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію.

З матеріалів справи вбачається, що СПД ОСОБА_4 звернулася до суду з вимогою зобов’язати Виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області вчинити дії щодо затвердження акта державної

приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта та прийняти відповідне рішення.

Тобто предметом спору у справі, що розглядається є бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо здійснення ним своїх владних управлінських повноважень, а отже спір має публічно-правовий характер і належить до адміністративної юрисдикції.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції з підстав порушення правил предметної підсудності, правильно направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про передачу справи до належного суду у відповідності з вимогами статті 22 КАС.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції не ґрунтується на нормах процесуального закону, у зв’язку з чим, постановлена ним ухвала підлягає скасуванню, а ухвала апеляційного суду – залишенню в силі.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2010 року скасувати, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2009 року залишити в силі.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Спір, предметом якого є бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, випливає із здійснення останнім своїх владних управлінських повноважень, а отже, має публічно-правовий характер і належить до адміністративної юрисдикції.

У зв’язку з наведеним ухвалу суду касаційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі скасовано із залишенням в силі ухвали апеляційного суду.