Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Т.В.,

за участю представника відповідача – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Закритого акціонерного товариства "Виробниче об’єднання "Конті" (далі Товариство) справу за його позовом до Східної митниці (далі – Митниця) та Головного управління Державного казначейства у Донецькій області (далі – Головне управління) про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання рішення недійсним та зобов’язання вчинити дії,

У липні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом про: 1.) визнання протиправною бездіяльності Митниці в оформленні заявленого до митного декларування товару; 2.) визнання протиправними її дій у видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару і транспортних засобів через митний кордон України № 700000005/8/020310 від 4 липня 2008 року; 3.) визнання недійсним рішення Митниці про визначення митної вартості товарів до вантажної митної декларації № 700000005/8/006435 від 2 липня 2008 року; 4.) зобов’язання Митниці надати довідку, адресовану Товариству та Головному управлінню, про надмірно сплачений податок на додану вартість у розмірі 20% на загальну суму 15 331 грн 79 коп. Також позивач просив зобов’язати Головне управління повернути Товариству з Державного бюджету України надмірно сплачену суму у розмірі 15 331 грн 79 коп.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 21 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 грудня 2008 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 13 лютого 2009 року про виправлення арифметичної помилки, позов задовольнив частково: визнав недійсними картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товару і транспортних засобів через митний кордон України № 700000005/8/020310 від 4 липня 2008 року та рішення Митниці про визначення митної вартості товарів до вантажної митної декларації № 700000005/8/006435 від 2 липня 2008 року; зобов’язав Головне управління повернути Товариству з Державного бюджету України надмірно сплачену суму у розмірі 15 331 грн 79 коп. В решті позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 24 листопада 2009 року вищезгадані судові рішення скасував та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову.

У скарзі до Верховного Суду України Товариство, посилаючись на неоднакове та неправильне в цій справі застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, порушило питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України та залишення в силі помилково скасованих рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суть спору полягає в тому, що Товариство вважає незаконними рішення, дії та бездіяльність Митниці при вирішенні питань розмитнення в липні 2008 року належного Товариству імпортованого товару і, зокрема, визначення його митної вартості. Не погодившись із задекларованою вартістю товару, Митниця визначила її самостійно у порядку та у спосіб, який Товариство вважає протиправним. Оскільки позивач був вимушений сплатити визначену відповідачем у такий спосіб митну вартість імпортованого товару, він поніс зайві матеріальні втрати у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у сумі 15 331 грн 79 коп. Саме цю суму, яка надійшла до держбюджету, Товариство і просило зобов’язати повернути йому іншого відповідача, – Головного управління.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, насамперед з того, що митна вартість товару – какао тертого для кондитерської промисловості в декларації митної вартості декларантом була визначена правильно. Всі необхідні підтверджуючі таку вартість документи декларантом були представлені. У зв’язку з чим дії Митниці по витребуванню додаткових документів та в наступному самостійне визначення нею митної вартості товару за шостим резервним методом визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, були незаконними.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив з того, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених законом випадках.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим.

Загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення врегульовані статтями 266- 273 Митного кодексу України (далі – МК), статтею 16 Закону України від 5 лютого 1992 року № 2097 XII "Про Єдиний митний тариф" (далі – Закон). Крім того, згадані правовідносини регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" (339-2008-п) , постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" (1766-2006-п) .

Зі змісту частин 1-5 статті 266 МК убачається, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1.) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2.) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3.) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4.) на основі віднімання вартості; 5.) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6.) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов’язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз вищенаведених норм МК (92-15) , Закону (2097-12) , підзаконних актів приводить колегію суддів до висновку, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Перевірка законності дій Митниці з урахуванням вищенаведеного по суті й мала бути предметом судового дослідження при вирішенні даного спору.

У порушення вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції на ці обставини уваги не звернув та не перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин постанова Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2009 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України

Скаргу Закритого акціонерного товариства "Виробниче об’єднання "Конті" задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs7222555) від 24 листопада 2009 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.