розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргами Державної податкової адміністрації у Харківській області (далі – ДПА) та Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова (далі – ДПІ) справу за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 (далі – Підприємець) до ДПІ, третя особа – ДПА, про визнання недійсним рішення,

У травні 2007 року Підприємець звернулася до суду з позовом про визнання недійсним рішення від 16 квітня 2007 року № 0000681702/0 про застосування штрафних санкцій в сумі 240 058 806 грн. 90 коп. відповідно до пункту 11 статті 11 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" та пункту 1 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення статті 1, пунктів 1 та 3 статті 3 останнього Закону. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Підприємець була платником єдиного податку і, здійснюючи господарську діяльність, згідно з договорами комісії отримала виручку, що складається з сум комісійної винагороди, яка не перевищувала розміру 500 000 грн, установленого Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 (727/98) року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємства" (далі – Указ № 727/98), а тому оскаржуване рішення вважала незаконним.

Господарський суд Харківської області постановою від 12 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2008 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 листопада 2009 року зазначені судові рішення залишив без змін.

У поданих до Верховного Суду України скаргах, ДПА і ДПІ порушили питання про скасування всіх ухвалених у справі рішень та винесення нового – про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неоднакове і в даному випадку неправильне застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме – статті 1 Указу № 727/98 (727/98) .

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скаргах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарг.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодились апеляційний та касаційний суди, виходив з того, що отримані позивачем кошти від комітента за договорами комісії, відповідно до статті 1 Указу № 727/98 (727/98) , не є виручкою від реалізації товарів (робіт, послуг), оскільки не належить суб’єкту підприємницької діяльності - фізичній особі на праві власності. Виходячи саме з цього та приймаючи до уваги отримання комісіонером комісійної винагороди суди зазначили, що обсяг виручки від реалізації позивачем цукру-піску на підставі відповідних договорів комісії від свого імені та за рахунок комітента за 2004-2006 роки не перевищував 500 000 грн за кожен звітний період.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловлювала правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. Зокрема, у постанові від 19 січня 2010 року (справа № 21-1966во09) міститься висновок про те, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців – платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків, – передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Підприємець, отримавши в ході реалізації товару на виконання договорів комісії на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений Указом № 727/98 (727/98) розмір виручки, а саме 500000 грн, повинен був перейти на загальну систему оподаткування.

У ході проведеної ДПІ перевірки встановлено, що у першому кварталі 2004 року Підприємець перевищила граничний обсяг виручки та самостійно не перейшла з другого кварталу 2004 року на загальну систему оподаткування.

Надаючи оцінку обставинам у справі, суди залишили поза увагою цей факт та постановили рішення, які не відповідають вимогам закону.

За таких обставин всі ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241– 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скарги Державної податкової адміністрації у Харківській області та Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs6920706) від 10 листопада 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2008 року та постанову Господарського суду Харківської області від 12 грудня 2007 року скасувати.