Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Григор'євої Л. І., Гусака М. Б., Жайворонок Т. Є., Лихути Л. М., Луспеника Д. Д., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Романюка Я. М., Самсіна І. Л., Сеніна Ю. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши на спільному засіданні в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Чернігівського районного центру зайнятості справу за позовом Чернігівського районного центру зайнятості до Ч. Н. В. про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, встановила:

У серпні 2008 року Чернігівський районний центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Ч. Н. В. виплачену їй за період із 6 листопада 2006 року по 28 жовтня 2008 року одноразову допомогу по безробіттю в сумі 1663 грн. 28 коп.

Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду України від 11 листопада 2009 року, відмовив у відкритті провадження в справі за названим позовом.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 січня 2010 року згадані вище судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Чернігівський районний центр зайнятості, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ставить питання про скасування постановлених у справі ухвал та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

На підтвердження наведеного позивач надав ухвали Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 6 лютого 2008 року та 4 червня 2008 року, в яких, на його думку, норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справахта Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із таким висновком погодитися не можна виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини 1 статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 4 частини 1 статті 17 КАС встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

За змістом частини 4 статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

Частиною 1 статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року N 803-XII "Про зайнятість населення" встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

У статті 19 цього Закону визначено обов'язки та права державної служби зайнятості, до яких, зокрема відносяться: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Названа норма Закону є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого, в даному випадку, слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року N 357(строк дії якої продовжено на 2007 рік згідно з постановою від 31 січня 2007 року N 98), якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", за правилами пункту 7 якого, у разі відмови особи повернути суми незаконно виплачених коштів, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, у зв'язку з чим всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Чернігівського районного центру зайнятості задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду України від 11 листопада 2009 року та ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2008 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.