розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Терком" (далі – Товариство) справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

У вересні 2007 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось із зазначеним позовом, у якому, посилаючись на статті 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон № 875-ХІІ (875-12) ), просило стягнути з Товариства адміністративно-господарські санкції у розмірі 5 389 грн 83 коп. за незайняте інвалідом у 2006 році робоче місце та 223 грн 97 коп. пені за порушення терміну сплати санкцій.

Господарський суд Тернопільської області постановою від 25 жовтня 2007 року позовні вимоги задовольнив.

Постановою від 29 вересня 2008 року Львівський апеляційний адміністративний суд це рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 жовтня 2009 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами Товариство, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати ухвалу касаційного суду та залишити в силі рішення апеляційного суду. На обґрунтування скарги відповідач послався на рішення касаційних судів у справах за аналогічними позовами, у яких, на його думку, одні й ті самі норми права застосовані інакше, ніж у справі, що розглядається.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість застосування до Товариства санкцій, у зв’язку з невиконанням останнім нормативу щодо працевлаштування інвалідів.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже висловила правову позицію щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії. У постанові від 22 грудня 2009 року у справі № 21-2151во09 викладено висновок про те, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення, а тому не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому товариство вжило всіх передбачених Законом № 875-ХІІ (875-12) заходів для працевлаштування останніх.

Таким чином, правова позиція судів у справі, що розглядається, не відповідає тій, яку висловила колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України при вирішенні аналогічного спору, і не ґрунтується на нормах матеріального права. Тому скарга підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення касаційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення апеляційного суду.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Терком" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs7166197) від 28 жовтня 2009 року скасувати, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2008 року залишити в силі.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Суди першої та касаційної інстанцій, дійшовши висновку про обґрунтованість застосування до Товариства санкцій за незайняті інвалідами робочі місця, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за порушення нормативу працевлаштування інвалідів.