Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про визнання незаконними Основних вимог щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень та порядку узгодження їх виконання та їх додатків N 1, 2, 3 та 4, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України та Міністерства внутрішніх справ України від 25.05.2007 року N 450/167 (z0614-07) , та погодженим з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.06.2007 року N 614/13881.

Також до окружного адміністративного суду м. Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Сталкер", який містив аналогічні позовні вимоги до одних і тих же сторін по справі та одним і тим же предметом спору. Ухвалою від 09.10.2007 р. відкрито провадження у справі N 6/110. Представник відповідача Міністерства транспорту та зв'язку України в попередньому судовому засіданні 25.10.2007 р. заявив клопотання про об'єднання справ N 6/38 та 6/110 в одне провадження. Оскільки позовні вимоги стосуються одного й того ж предмету спору, а саме визнання незаконним наказу N 450/167 (z0614-07) , представник ТОВ "Сталкер" проти задоволення клопотання не заперечував.

Ухвалою від 25.10.2007 р. суд, відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , об'єднав справи N 6/38 та 6/110 для спільного розгляду та присвоїв їй N 6/38-6/110.

Також за клопотаннями відповідачів та позивача були залучені в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача СПД - фізична особа ОСОБА_4, на стороні відповідачів Міністерство юстиції України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державний департамент автомобільної інспекції України та Головна державна інспекція на автомобільному транспорті.

В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати незаконними окремі положення наказу Міністерства транспорту та зв'язку України та Міністерства внутрішніх справ України "Про Основні вимоги щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень та порядок узгодження їх виконання" від 25.05.2007 р. N 450/167 (z0614-07) , а саме п. 1.1; визнати незаконними окремі положення Основних вимог, які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України та Міністерства внутрішніх справ України "Про Основні вимоги щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень та порядок узгодження їх виконання" від 25.05.2007 р. N 450/167, а саме п. 2.1; п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9, 2.10; визнати відсутність повноважень у Головавтотрансінспекції Мінтрансзв'язку України на узгодження нерегулярних перевезень; визнати незаконним абз. 9 п. 3 Розділу 1 Основних вимог в частині визначення органів контролю "управління (відділи) Державтоінспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі"; визнати відсутність повноважень у Міністерства внутрішніх справ України на прийняття оскаржуваного наказу; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України та Міністерство транспорту та зв'язку України скасувати наказ від 25.05.2007 р. N 450/167.

Позовні вимоги мотивовані тим, що положення Основних вимог щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень та порядку узгодження їх виконання та їх додатків N 1, 2, 3 та 4, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України та Міністерства внутрішніх справ України від 25.05.2007 року N 450/167 (z0614-07) , який погоджено з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.06.2007 року N 614/13881, не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (2806-15) , Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) , Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) , Концепції вдосконалення державного регулювання господарської діяльності (затвердженої Указом Президента України N 816/2007 (816/2007) ) , порушують права підприємців на здійснення господарської діяльності без обмежень, незаконно встановлюють їх обов'язки. Також позивач вважає, що прийняття спірного нормативно-правового акта виходить за межі компетенції відповідачів.

Відповідачі проти задоволення позову заперечували, не погоджуючись з позовними вимогами, стверджували, що Основні вимоги щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень та порядку узгодження їх виконання, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України та Міністерства внутрішніх справ України від 25.05.2007 року N 450/167 (z0614-07) , погоджені з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 12.06.2007 року N 614/13881, є такими, що відповідають нормам чинного законодавства та прийняті відповідно до їх компетенції.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких їрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, окружний адміністративний суд міста Києва В С Т А Н О В И В:

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України та Міністерства внутрішніх справ України від 25.05.2007 року N 450/167 (z0614-07) , який погоджений з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва, затверджено Основні вимоги щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень та порядку узгодження їх виконання.

Наказ N 450/167 (z0614-07) , зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.06.2007 року N 614/13881, опублікований в Офіційному віснику України, 2007, N 44, ст. 1825.

Абзац 14 підпункту 1.4 Основних вимог щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень (z0614-07) та порядку узгодження їх виконання визначає, що узгодження на здійснення нерегулярних пасажирських перевезень - це документ, який містить інформацію про проведення автомобільним перевізником організаційних, технічних та кваліфікаційних заходів для підтвердження можливості забезпечити безпеку нерегулярних пасажирських перевезень.

Абзац 8 пункту 3 Основних вимог щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень (z0614-07) та порядку узгодження їх виконання встановлює, що водій, що здійснює нерегулярні пасажирські перевезення, повинен мати узгодження на виконання нерегулярних пасажирських перевезень.

Пункт 4 Основних вимог щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень (z0614-07) та порядку узгодження їх виконання встановлює порядок узгодження на виконання нерегулярних пасажирських перевезень.

Підпункт 4.1 Основних вимог щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень (z0614-07) та порядку узгодження їх виконання встановлює, що автомобільний перевізник перед початком здійснення нерегулярного пасажирського перевезення узгоджує його виконання з органами контролю та отримує узгодження на виконання нерегулярних пасажирських перевезень (далі - Узгодження).

Відповідно до підпункту 4.2 та додатків 1 та 2 до Основних вимог щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень (z0614-07) та порядку узгодження їх виконання для отримання узгодження перевізник зобов'язаний звертатися згідно із затвердженими формами до органів контролю: органів та підрозділів державної автомобільної інспекції управлінь Міністерства внутрішніх справ України та територіальних управлінь Головавтотрасінспекції.

Підпункти 4.3 - 4.12 Основних вимог щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень (z0614-07) та порядку узгодження їх виконання деталізують поетапно дії по утриманню Узгодження.

Судом не приймається твердження позивача, що Узгодження є додатковим, не передбаченим чинним законодавством, дозвільним документом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.2005 року N 2806-IV (2806-15) документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, погодження, свідоцтво тощо, який дає суб'єкту господарювання право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності.

Ст. 2 даного Закону (2806-15) визначає, що дія цього закону не поширюється на відносини, зокрема, у сфері ліцензування господарської діяльності.

Як зазначається у ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.06.2000 р. N 1775-III (1775-14) "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право заняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.

З положень спірного наказу (z0614-07) та основних вимог наведених правових норм вбачається, що Узгодження не є додатковим дозвільним документом, який надає право на здійснення нерегулярних перевезень, а лише є бланком, в якому фіксуються наслідки здійснення процедури нагляду і контролю перевезень, визначеної чинним законодавством.

Суд, дослідивши докази по справі, не погоджується з твердженнями позивача, що Основні вимоги щодо забезпечення безпеки перевезень при здійсненні нерегулярних пасажирських перевезень та порядку узгодження їх виконання, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України та Міністерства внутрішніх справ України від 25.05.2007 року N 450/167 (z0614-07) , є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства з наступних підстав.

У зв'язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про автомобільний транспорт" (3492-15) , виник такий новий вид діяльності, як нерегулярні пасажирські перевезення.

Відповідно до ст. 1 даного Закону (3492-15) нерегулярні пасажирські перевезення - це перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.

Відповідно до ст. 35 вказаного Закону (3492-15) перевезення пасажирів автобусами в режимі нерегулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.

Ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) передбачає, що для нерегулярних пасажирських перевезень повинні бути в наявності документи: для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що перелік документів, які зазначені у ст. 39 Закону (2344-14) не є вичерпним.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту - Міністерства транспорту та зв'язку України, видані в межах його компетенції, обов'язкові до виконання на території України.

Пунктом 1 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 06.06.2006 N 789 (789-2006-п) , встановлено, що Міністерство транспорту та зв'язку України (Мінтрансзв'язку) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінтрансзв'язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України.

Основним завданням Міністерства транспорту та зв'язку України є участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі транспорту, у сфері використання та обслуговування повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв'язку, телекомунікацій та інформатизації, користування радіочастотним ресурсам України (пункт 3 Положення (789-2006-п) ) .

Мінтрансзв'язку відповідно до покладених на нього завдань забезпечує в межах своєї компетенції правове регулювання перевезень пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів, технічної експлуатації рухомого складу, функціонування морських та річкових портів, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання аеропортів і шляхів сполучення, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавств (п. 4 ч. 8 Положення (789-2006-п) ) .

Відповідно до пункту 7 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 06.06.2006 N 789 (789-2006-п) , Міністерство транспорту та зв'язку України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання, в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти, нормативно-правові акти Міністерства транспорту та зв'язку України підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку. У випадках, передбачених законодавством, рішення Міністерства транспорту та зв'язку України є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.

Згідно пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2006 N 1383 (1383-2006-п) , Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, захисту об'єктів права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, безпеки дорожнього руху, громадянства, імміграційної та паспортної роботи, протидії незаконній міграції.

Одним із основних завдань Міністерства внутрішніх справ України є організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху (п. 7 ч. 3 Положення (1383-2006-п) ) .

Відповідно до пункту 8 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2006 N 1383 (1383-2006-п) , Міністерство внутрішніх справ України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти МВС України підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. У випадках, передбачених законодавством, рішення МВС України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами. МВС України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Спірний наказ був зареєстрований у встановленому законом порядку. У випадках, передбачених законодавством, рішення Міністерства транспорту та зв'язку України є обов'язковими для виконання громадянами. Відповідно Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту - Міністерства транспорту та зв'язку України, видані в межах його компетенції, обов'язкові до виконання на території України.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що твердження позивача про те, ще оскаржуваний нормативно-правовий акт виходить за межі компетенції відповідачів є безпідставним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного або іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України (2747-15) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких їрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України (2747-15) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачами не було надано належних доказів та не доведено, у чому саме полягає порушення їх прав, свобод та інтересів з прийняттям оскаржуваного наказу.

Відповідач у своїх запереченнях проти адміністративного позову подав докази на підтвердження законності спірного наказу.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивачів не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки відповідач прийняв оскаржуваний наказ з дотриманням вимог чинного законодавства та без перевищення меж своїх повноважень, до того ж не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені документально підтверджені судові витрати, тобто судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп. покласти на ОСОБА_1 та ТОВ "Сталкер - Транс".