Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши за винятковими обставинами у порядку письмового провадження за скаргою Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "ТУР" справу за позовом військової частини А-0780 до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області, третя особа – Ковельське спеціалізоване лісогосподарське акціонерне товариство "ТУР", про визнання недійсним розпорядження,

У квітні 2007 року військова частина А-0780 звернулася до суду з позовом до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області про визнання недійсним розпорядження Ковельської районної державної адміністрації Волинської області від 31 січня 2005 року № 41 "Про підтвердження права землекористування Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "ТУР"" та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "ТУР" від 22 липня 1994 року № 001718 серія ІІ-ВЛ, посилаючись на те, що право користування земельною ділянкою належить їм.

Рішенням Волинської обласної ради від 17 березня 1994 року № 17/23 спірну земельну ділянку передано Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "ТУР".

Рішенням Вищого Арбітражного суду України від 29 квітня 1998 року у справі № 13/6 визнано недійсним рішення Волинської обласної ради від 17 березня 1994 року № 17/23.

Розпорядження Волинської районної державної адміністрації від 12 квітня 2002 року № 175, яким підтверджено право користування спірною земельною ділянкою за Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "ТУР", скасовано рішенням Господарського суду м. Києва від 23 травня 2003 року у справі № 32/288.

Господарський суд Львівської області постановою від 25 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду України від 22 липня 2008 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2009 року, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував розпорядження Ковельської районної державної адміністрації Волинської області від 31 січня 2005 року № 41 "Про підтвердження права землекористування Ковельського спеціалізованого лісогосподарського товариства "ТУР".

У скарзі до Верховного Суду України заявник, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС), просить скасувати ухвалені судами рішення, провадження в адміністративній справі закрити, справу направити на новий розгляд у порядку господарського судочинства.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції — це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, котрий здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб’єкт владних повноважень", відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 того самого Кодексу, означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Статтею 17 Земельного кодексу України, у редакції чинній на час виникнення спірного розпорядження, передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (2768-14) ; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника землі місцева державна адміністрація не є суб’єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 КАС, а рівноправним суб’єктом земельних відносин.

Судами встановлено, що предметом спору є питання землекористування.

Суди попередніх інстанцій, встановивши ці обставини, не звернули уваги на те, що у відносинах, які склалися між сторонами, останні мали рівні права та можливості стосовно набуття прав на спірну земельну ділянку, а місцева районна державна адміністрація в цих відносинах не здійснювала владних управлінських функцій та не виступала як суб’єкт владних повноважень, а тому суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є землекористування, може бути розглянутий за правилами КАС.

Оскільки підстави позову випливають зі спірних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер, і він не пов’язаний безпосередньо зі здійсненням владних управлінських повноважень, цей спір не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 157, 235, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "ТУР" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2009 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2008 року, постанову Господарського суду Львівської області від 25 червня 2007 року скасувати, провадження в справі закрити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

При здійсненні повноважень власника землі міська рада є не суб’єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а рівноправним суб’єктом земельних відносин, дії якого спрямовано на реалізацію свого права розпоряджатися землею.

Висновок, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, а також законності угод між рівноправними сторонами, може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства, — помилковий.