розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Управління Пенсійного фонду України в Заставнівському районі Чернівецької області (далі – Управління) справу за його позовом до Підприємства Заставнівської райспоживспілки "Заставнівський коопунівермаг" (далі ? Підприємство) про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування,

У серпні 2005 року Управління звернулося в суд з позовом, у якому просило стягнути з Підприємства заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в розмірі 12005 грн 12 коп. На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що під час позапланової перевірки у грудні 2004 року ним було виявлено порушення Підприємством вимог Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі ? Закон № 1058-IV (1058-15) ) щодо непроведення нарахувань страхових внесків за тарифом 32 % та складено акт від 27 грудня 2004 року № 113, на підставі якого йому виставлено вимогу від 27 грудня 2004 року № Ю 175 У (далі ? вимога) про сплату боргу (недоїмки) у вказаному вище розмірі.

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 22 вересня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2005 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 грудня 2006 року зазначені судові рішення залишив без змін, касаційну скаргу ? без задоволення.

У скарзі до Верховного Суду України про перегляд за винятковими обставинами зазначеної ухвали касаційного суду Управління порушило питання про скасування рішень попередніх судових інстанцій у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме: статті 106 Закону № 1058-IV, і прийняття нового ? про задоволення позову.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей щодо застосування конфліктної норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з думкою якого погоджується колегія суддів, виходив із порушення Управлінням вимог статті 106 Закону № 1058-IV та Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-2 (z0081-04) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20 січня 2004 року за № 81/8680 (z0081-04) (далі ? Порядок), в частині позасудового узгодження вимоги про сплату недоїмки.

Як убачається із матеріалів справи позивачем виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 12005 грн 12 коп.

В абзаці четвертому частини 3 статті 106 Закону № 1058-IV передбачено, що страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Разом із цим, абзац восьмий регламентує, що у разі, якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу Пенсійного фонду з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Не погоджуючись із нарахованою сумою недоїмки, відповідач у порядку адміністративного оскарження звернувся до Управління із заявою про узгодження вимоги про сплату боргу, за результатами розгляду якої останнім прийнято вмотивоване рішення, яке було направлено відповідачу із порушенням строку, встановленого пунктом 2.3. розділу 2 Порядку (z0081-04) . Іншим рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 25 лютого 2005 року № 957/06 скаргу Підприємства задоволено, а рішення Управління від 13 січня 2005 року № 48/01-06 про результати розгляду заяви щодо узгодження вимоги про сплату боргу ? скасовано.

У пункті 2.3. розділу 2 Порядку (z0081-04) передбачено, що заява про узгодження вимоги про сплату недоїмки розглядається територіальним органом Пенсійного фонду протягом трьох робочих днів від дня її отримання. Водночас пунктом 2.6. установлено, що у разі незгоди страхувальника з рішенням територіального органу Пенсійного фонду, прийнятим у межах процедури узгодження вимоги про сплату недоїмки, подальше його оскарження здійснюється відповідно до вимог цього Порядку (z0081-04) щодо розгляду скарг страхувальників на рішення органів Пенсійного фонду або в судовому порядку.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою та/або заявою страхувальника не надсилається скаржнику протягом строку, встановленого для розгляду його скарги та/або заяви або протягом строку, продовженого за рішенням органу Пенсійного фонду, то згідно з пунктом 6.8. зазначеного Порядку (z0081-04) така скарга вважається повністю задоволеною на користь скаржника з дня наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь страхувальника, якщо рішення органу пенсійного фонду про продовження строків її розгляду не було надіслано.

Аналіз наведених положень законодавства підтверджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову суб’єкта владних повноважень, оскільки у процесі позасудового узгодження суми боргу органом Пенсійного фонду було прийнято рішення на користь страхувальника.

Разом із цим, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний і касаційний суди виходили з того, що Підприємство є платником єдиного податку, який здійснює свою господарську діяльність відповідно до Указу Президента від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) , а тому не є платником збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні положень Закону № 1058-IV (1058-15) , у своїх постановах, зокрема № 21-1430 во 09, зазначала, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (стаття 5). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 цього Закону страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 належать до платників страхових внесків і зобов’язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 цього нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Разом із цим, у статті 18 Закону № 1058-IV закріплено, що страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, з яких складається система оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування передбачено Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , де, як і в Законі № 1058-IV (1058-15) , не визначено такої пільги як звільнення від сплати цього збору для суб’єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб’єктів підприємницької діяльності – платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.

Отже, на думку колегії суддів, суди апеляційної та касаційної інстанцій допустили неправильне застосування матеріального закону, а тому прийняті ними судові рішення підлягають скасуванню.

Приймаючи рішення на користь страхувальника, зазначені суди повинні були виходити із порушення Управлінням регламентованого чинним законодавством позасудового порядку узгодження розрахунку суми недоїмки, внаслідок чого скаргу Підприємства визнано задоволеною, а позовні вимоги Управління як суб’єкта владних повноважень у зв’язку з відсутністю підстав задоволенню в судовому порядку не підлягають.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Управління Пенсійного фонду України в Заставнівському районі Чернівецької області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2005 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs543521) від 28 грудня 2006 року скасувати, рішення Господарського суду Чернівецької області від 22 вересня 2005 року ? залишити без змін.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

Якщо у процесі позасудового узгодження суми боргу (недоїмки) органами Пенсійного фонду прийнято рішення на користь страхувальника, то їхні вимоги, заявлені з тих самих підстав і до тієї самої сторони, не можуть бути задоволені в судовому порядку.