розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 справу за їх позовом до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі – Виконком) про визнання протиправним та скасування рішення,

У червні 2006 року позивачі звернулися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Виконкому від 2 червня 2006 року № 592 про надання дозволу Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_6 (далі – Підприємець) на реконструкцію нежилого приміщення під майстерню мобільних телефонів з влаштуванням окремого входу та прибудови. На обґрунтування своїх вимог позивачі посилалися на порушення норм законодавства при прийнятті спірного рішення, а саме надання зазначеного дозволу без їхньої згоди, як власників суміжної квартири.

Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області постановою від 31 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2008 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 жовтня 2009 року ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами ОСОБА_4 та ОСОБА_5., посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просять Верховний Суд України скасувати всі ухвалені рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у цій справі має місце помилкове та неоднакове, порівняно з іншими справами, застосування Вищим адміністративним судом України положень частини 3 статті 42 Земельного кодексу України та статті 5 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування", у зв’язку з чим скарга підлягає задоволенню.

Як установлено судами, нежитлове приміщення, переобладнання якого стосується оспорюваний дозвіл, знаходиться в багатоквартирному будинку житлового фонду, перебуває на балансі КГЖЕП "Центральне", є власністю Кременчуцької міської ради Полтавської області та на підставі договору оренди передано в строкове користування Підприємцю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди посилалися на те, що Виконком, надаючи дозвіл, діяв на підставі та у межах закону, оскільки реконструкція з влаштуванням окремого входу та прибудови була погоджена з балансоутримувачем, санітарно-епідеміологічною станцією, Державним пожежним наглядом, Державним проектним інститутом містобудування "Міськбудпроект", а тому відсутні підстави для визнання рішення відповідача протиправним та його скасування.

Із таким висновком погодитися не можна.

Зі змісту статей 5, 8, 14 Закону "Про основи містобудування" та підпункту 3 пункту "б" частини 1 статті 31 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" випливає, що забезпечення в установленому законом порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації під час планування та забудови відповідних територій виконавчими органами міських рад здійснюється, зокрема шляхом: урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; участі громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об’єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів.

При цьому, на думку суду, громадяни, реалізуючи своє право на участь в такому обговоренні, стають учасниками публічно-правових, а не приватних відносин.

Частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України встановлено, що власникам квартири у дво – або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

За змістом пункту 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207 (z0927-05) , для одержання дозволу на переобладнання або перепланування нежилих у жилих будинках приміщень орендар приміщення разом із заявою про надання такого дозволу, у разі необхідності, додає, зокрема документ, що підтверджує згоду власників, співвласників на переобладнання або перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Відповідно до пункту 3.1 Положення про порядок надання дозволів на реконструкцію та перепланування жилих та допоміжних приміщень багатоквартирних будинків для розміщення в них офісів, підприємств торгівлі та інших об’єктів непромислового характеру в м. Кременчуці, затвердженого рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 5 червня 2003 року, для надання дозволу на реконструкцію та перепланування приміщень, переведення в нежилі і будівництво окремих входів необхідна, зокрема згода власників приватизованих суміжних квартир.

Крім того, при приватизації громадянами одно – або багатоквартирного будинку державного житлового фонду порядок користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з пунктом 5 статті 10 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) . Відповідно до частини 3 статті 42 цього Кодексу порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Перевіряючи обґрунтованість та законність рішення суб’єкта владних повноважень, суд повинен був урахувати наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки судами не було взято до уваги зазначеного, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs7164384) від 7 жовтня 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 березня 2008 року та постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 травня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Правова позиція

Всі ухвалені у справі судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв’язку з тим, що, перевіряючи обґрунтованість та законність рішення суб’єкта владних повноважень щодо надання дозволу на реконструкцію нежилого приміщення, суди не врахували нормативне регулювання цього питання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.