Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) справу за позовом Г. М. В. до Міністерства фінансів України, ДСА, Державного казначейства України, Територіального управління ДСА у Житомирській області про стягнення грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, встановила:

У травні 2006 року Г. М. В. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що всупереч положенням розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року N 22-р (22-2004-р) "Про деякі питання оплати праці суддів" (далі - Розпорядження КМУ N 22-р) йому не було компенсовано суми податку з доходів фізичних осіб, сплачених за період роботи суддею з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2005 року, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідачів на його користь утримані з його заробітної плати 6613 грн. 55 коп. цього податку.

Коростишівський районний суд Житомирської області постановою від 12 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2007 року, позов задовольнив частково: стягнув із ДСА на користь Г. М. В. 2602 грн. 95 коп. грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 жовтня 2009 року ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ДСА порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування зазначеної ухвали касаційного суду. На обґрунтування своїх вимог скаржник додав постанову Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2009 року, в якій, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи доводи скаржника, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у цій справі Вищий адміністративний суд України помилково, порівняно з іншими справами, застосував положення Розпорядження КМУ N 22-р, у зв'язку з чим скарга підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У період до 1 січня 2004 року підставою для звільнення заробітної плати суддів від обкладання прибутковим податком був Указ Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів". 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб", який не передбачає пільг для суддів при сплаті цього податку. Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаною зі сплатою податку з доходів фізичних осіб у 2004 році, було Розпорядження КМУ N 22-р.

Згідно з пунктом 1 цього Розпорядження Голові Конституційного Суду України та головам судів загальної юрисдикції дозволено здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати суддям у розмірі до 100 % посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку з доходів фізичних осіб буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за IV квартал 2003 року. У пункті 2 Розпорядження КМУ N 22-р зазначено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього Розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.

Аналіз зазначених положень дає підстави вважати, що за відсутності хоча б однієї умови, зазначеної в цьому Розпорядженні, право на отримання компенсаційних виплат у суддів не виникає.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях зазначеної норми.

При таких обставинах Вищий адміністративний суд України помилково погодився з законністю й обґрунтованістю рішень судів попередніх інстанцій.

У зв'язку з наведеним усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2007 року та постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 12 лютого 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.