Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Харківської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Надія" (далі - Товариство) до ОДПІ про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, встановила:

У квітні 2006 року Товариство звернулося до суду з позовом, в якому зазначило, що в лютому 2006 року ним при імпорті товарів на митну територію України поставлено податкові векселі на суму податку на додану вартість у розмірі 1047252 грн. 85 коп.

Вказану суму Товариство, маючи підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, включило до складу податкових зобов'язань за звітний період, відобразивши це у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2006 року, а тому, відповідно до абзацу 7 пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168/97-ВР (168/97-ВР) ), згадані векселі вважає погашеними за рахунок податкового кредиту поточного податкового періоду.

ОДПІ на підставі акта про результати камеральної перевірки податкової декларації за лютий 2006 року, посилаючись на Методичні рекомендації щодо порядку адміністрування видачі та погашення податкових векселів, викладені у листі Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2005 року N 25595/7/16-1517, без згоди на те позивача, погасила названі податкові векселі за рахунок залишку бюджетного відшкодування за жовтень 2005 та січень 2006 років.

Такі дії відповідача Товариство вважає протиправними, тому просило зобов'язати ОДПІ відновити на картці особового рахунку позивача залишок бюджетного відшкодування за жовтень 2005 року та січень 2006 року у розмірі 1511870 грн. 18 коп. та погасити податкові векселі на дату 20 березня 2006 року за результатами розрахунків з бюджетом, як відображено у декларації з податку на додану вартість за лютий 2006 року.

Під час розгляду справи Товариство неодноразово збільшувало позовні вимоги, посилалося на те, що у своїй господарській діяльності воно продовжує видавати податкові векселі та, вважаючи, що зменшення суми бюджетного відшкодування на 1511870 грн. 18 коп. здійснено ОДПІ протиправно і вказана сума повинна обліковуватись на картці особового рахунку, погашає нові податкові векселі шляхом їх включення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період, в якому відбулася їх поставка.

Тому, змінивши у січні 2008 року позовні вимоги, Товариство просило визнати протиправною бездіяльність ОДПІ щодо непогашення податкових векселів, виданих позивачем на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України в період з лютого 2006 року по серпень 2007 року на загальну суму 11243419 грн. 71 коп. та зобов'язати відповідача здійснити всі передбачені діючим законодавством заходи, спрямовані на їх погашення (у розумінні абзацу 7 пункту 11.5 статті 11 Закону N 168/97-ВР).

Господарський суд Харківської області постановою від 10 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2008 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2009 року касаційну скаргу відповідача залишив без задоволення, судові рішення - без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ОДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом пункту 11.5 статті 11 Закону N 168/97-ВР, порушує питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову. На підтвердження наведеного відповідач додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2009 року, 15 жовтня 2009 року та 29 жовтня 2009 року, в яких, на його думку, названу норму застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до абзацу 7 пункту 11.5 статті 11 Закону N 168/97-ВР (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

За змістом цієї норми права, підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування є необхідним для кожного податкового векселя, а тому платник податку мав право погасити лише частину поставлених податкових векселів у відповідному звітному періоді, загальна сума яких не перевищувала підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування на час їх поставки.

У порушення вимог частини 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували і не зазначили у своїх рішеннях, чи була підтверджена податковим органом сума бюджетного відшкодування на момент поставки кожного податкового векселя.

Вищий адміністративний суд України, переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, всупереч вимогам статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не звернув уваги на допущені порушення і залишив у силі помилкові рішення судів попередніх інстанцій.

Оскільки при вирішенні справи суди всіх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, то ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2008 року та постанову господарського суду Харківської області від 10 квітня 2008 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.