Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (далі - ОДПІ) справу за позовом Джанкойського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (далі - Підприємство) до ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановила:

У жовтні 2006 року Підприємство звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ОДПІ від 4 серпня 2006 року N 0004061530/0/1672/15-2, яким йому нараховано 30346 грн. 71 коп. штрафних (фінансових) санкцій, унаслідок прострочення на 333 календарних дні граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ). Пізніше позивач уточнив свої вимоги і просив скасувати зазначене податкове повідомлення-рішення.

Господарський суд АР Крим постановою від 19 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2007 року, позов Підприємства задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 червня 2009 року ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами ОДПІ, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати всі ухвалені у справі рішення. На обґрунтування скарги відповідач додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 липня 2008 року у справі за аналогічним позовом, у якій, на його думку, одну й ту саму норму права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що підстав для задоволення скарги немає.

Як установлено судами, суми, перераховані платником на погашення податкового зобов'язання за 2005 та 2006 роки, ОДПІ зарахувала на погашення податкового боргу Підприємства за 2004 рік. При цьому для розрахунку суми штрафу податковий орган брав не дату сплати платником суми податкового боргу (як передбачено підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III (2181-14) ), а дату самостійного погашення цим органом зазначеного боргу за рахунок коштів, перерахованих платником за інший податковий період.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, касаційний суд на обґрунтування свого рішення послався на те, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання. А отже, самостійно визначивши та перерахувавши суми ПДВ, позивач виконав своє зобов'язання зі сплати ПДВ за визначеними ним періодами, що виключає застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 зазначеного вище Закону.

Судові рішення в адміністративних справах, переглянуті в касаційному порядку, а також рішення суду касаційної інстанції можуть бути оскаржені за винятковими обставинами з мотиву неоднакового застосування касаційним судом (судами) однієї й тієї самої норми права, якщо воно мало місце за аналогічних обставин і призвело до ухвалення неправильного рішення.

Згідно з частиною 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Ухвала Вищого адміністративного суду України відповідає вимогам зазначеної норми, оскільки висновок цього суду про те, що пункт 7.7 статті 7 Закону N 2181-III не дає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу, є обґрунтованим.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися, а оскаржуване рішення касаційного суду є законним, то колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України, постановила:

У задоволенні скарги Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2009 року відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.