Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., при секретарі судового засідання Міщенко Т. В. (за участю представників: позивача - не з'явився, відповідача - не з'явився), розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Державної податкової адміністрації в Одеській області (далі - ДПА) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2009 року у справі за позовом В. П. В. до ДПА про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановила:

У серпні 2006 року В. П. В. звернувся до суду з позовом до ДПА про скасування наказу від 7 серпня 2006 року N 440-о "Про звільнення майора податкової міліції В. П. В." (далі - наказ), поновлення на роботі в Управлінні податкової міліції ДПА на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу боротьби з незаконним обігом підакцизних товарів та стягнення з відповідача належної заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 16523 грн. Позивач зазначав, що з 3 грудня 2001 по 7 жовтня 2006 року він проходив публічну службу в Управлінні податкової міліції ДПА, а з 18 листопада 2004 року займав посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з незаконним обігом підакцизних товарів. Наказом ДПА N його було звільнено зі служби через скорочення штатів на підставі пункту "г" статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що оспорюваний наказ суперечить вимогам Кодексу законів про працю України, Закону України від 2 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу" та Положення.

Приморський районний суд м. Одеси постановою від 5 липня 2007 року позов задовольнив. Визнав наказ протиправним та скасував, поновив В. П. В. на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Управління податкової міліції ДПА, стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16523 грн.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2009 року, рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив частково. Визнав наказ протиправним, зобов'язав ДПА поновити В. П. В. на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Управління податкової міліції ДПА та виплатити йому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, в задоволенні решти вимог відмовив.

Розглядаючи зазначену справу та ухвалюючи рішення суди виходили з того, що ДПА було порушено статті 40, 42, 492 Кодексу законів про працю України, які регулюють порядок припинення трудових відносин.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами ДПА посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати всі ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, перевіривши за матеріалами справи доводи, наведені у скарзі та заперечення на неї, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає підтвердженим неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм, які регулюють порядок припинення публічної служби через скорочення штатів.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України від 20 грудня 1990 року N 565-XII "Про міліцію", Закону України від 2 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 травня 1991 року.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 2 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу" особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.

Розділом VII Положення передбачено звільнення зі служби, зокрема через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Проте суди попередніх інстанцій вирішуючи спір про звільнення позивача з публічної служби положення зазначених законів не врахували та застосовуючи при цьому норми Кодексу законів про працю України не звернули уваги на те, що відповідно до статті 3 цього Кодексу він регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, організацій, установ незалежно форми власності і на спірні правовідносини не поширюється.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тому, при вирішенні цього спору під час нового розгляду справи, суду необхідно виходити з того, що застосуванню підлягають норми спеціального законодавства та з'ясувати, чи мав відповідач, звільняючи В. П. В. через скорочення штатів, можливість використати його в подальшому на службі.

Таким чином, ураховуючи порушення, допущені судами при вирішенні цього спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2009 року, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2009 року та постанову Приморського районного суду м. Одеси від 5 липня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.