ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2004 Справа N 35/789-03
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Приватної фірми "Юридичні
консультації та послуги" на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 17.02.2004 р.
у справі N 35/789-03 господарського суду Харківської області
за позовом Закритого акціонерного товариства "Харківський
плитковий завод"
до відповідача Приватної фірми "Юридичні консультації та
послуги"
про визнання недійсною додаткової угоди, розірвання договору,
повернення отриманого при виконанні доручення
за участю представників:
ЗАТ "Харківський плитковий завод" - Галан В.О. за дов. від
19.04.2004 р.;
ПФ "Юридичні консультації та послуги" - Новаков А.І. за дов.
від 22.12.2003 р.
В С Т А Н О В И Л А:
Закрите акціонерне товариство "Харківський плитковий завод"
звернулося до господарського суду Харківської області та просило
суд:
- визнати недійсною додаткову угоду N 2 від 18.11.99 р до
договору б/н від 30.12.98 р. про надання послуг консультаційного
та інформаційного характеру в галузі юриспруденції, який укладений
між ЗАТ "Харківський плитковий завод" та відповідачем у справі -
Приватною фірмою "Юридичні консультації та послуги", на підставі
ст. 56 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, посилаючись на укладення спірної
угоди внаслідок помилки;
- розірвати договір б/н від 30.12.98 р., обґрунтовуючи вимоги
невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором,
виконання яких втратило на даний час інтерес для товариства;
- зобов'язати відповідача повернути документи, передані для
виконання умов договору (а.с.2-5).
Відповідач у справі - ПФ "Юридичні консультації та послуги" у
відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, вказуючи на те, що:
- позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами
щодо визнання спірної угоди недійсною;
- твердження позивача щодо підписання ним спірної угоди
внаслідок помилки безпідставні, оскільки ним до підписання такої
угоди всебічно досліджені матеріали щодо стягнення заборгованості
з боржників;
- вимоги щодо розірвання договору безпідставні, у зв'язку з
тим, що невиконання зобов'язань за цим договором фірмою обумовлено
невиконанням позивачем взятих на себе зобов'язань щодо надання
відповідних документів, необхідних для виконання доручення;
- строк виконання робіт за договором не визначений, а ЗАТ
"Харківський плитковий завод" не звертався з вимогою щодо їх
виконання (а.с.33-34).
Рішенням господарського суду Харківської області від
10.01.2004 р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду:
- визнано недійсною додаткову угоду N 2 від 18.11.99 р. до
договору б/н про надання послуг консультаційного та інформаційного
характеру у галузі юриспруденції від 30.12.98 р.;
- договір б/н про надання послуг консультаційного та
інформаційного характеру у галузі юриспруденції від 30.12.98 р.
розірвано;
- зобов'язано відповідача передати позивачу документи згідно
переліку в актах виконаних робіт N 1 від 29.04.99 р., N 2 від
10.06.99 р., N 3 від 02.07.99 р., N 4 від 30.07.99 р., N 5 від
30.08.99 р., N 6 від 21.09.99 р., N 8 від 28.12.99 р. та згідно
переліку боржників, що є невід'ємною частиною договору б/н від
30.12.98 р. (а.с. 52-56).
Задовольняючи заявлені вимоги у повному обсязі, суд першої
інстанції виходив з того, що:
- позивач уклав спірну додаткову угоду внаслідок помилки щодо
реальних фактів та обставин, що мають істотне значення, а саме
факту виконання відповідачем всіх необхідних дій, передбачених
умовами договору;
- строк позовної давності за вимогою щодо визнання недійсною
додаткової угоди не закінчився, оскільки неможливо визначити
початок перебігу такого строку - день, коли позивач дізнався або
повинен був дізнатися про порушення свого права;
- вимоги позивача щодо повернення наданих відповідачу
документів обгрунтовані, оскільки подання таких документів
підтверджується матеріалами справи;
- відповідач прострочив виконання зобов'язання за договором
щодо вжиття заходів до стягнення заборгованості з боржників, що
призвело до пропущення строку позовної давності за вимогами
позивача до боржників, у зв'язку з чим виконання доручення
втратило інтерес для позивача і він має право відмовитись від
прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків;
- відповідачем не було виконано зобов'язання щодо надання
позивачеві отриманого у зв'язку з виконання доручення, що є
порушенням вимог ст. 390 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
17.02.2004 р. рішення господарського суду Харківської області від
10.01.2004 р. залишено без змін (87-90).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ПФ
"Юридичні консультації та послуги" звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх
скасувати, а у задоволенні заявленого позову.
На думку скаржника, при прийнятті оскаржуваних судових актів
судами першої та апеляційної інстанції допущені порушення норм
процесуального права, а саме ст.ст. 4, 4-2, 4-3, 43, 84, 103, 104,
101, 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що призвело до неповного
встановлення обставин справи, які підлягали встановленню.
Позивач у справі - ЗАТ "Харківський плитковий завод" у
відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними,
просить прийняті у справі судові акти залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даного
спору та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку,
встановлено, що 30.12.1998 р. між сторонами у справі - ЗАТ
"Харківський плитковий завод" та ПФ "Юридичні консультації та
послуги" укладено договір про надання послуг консультаційного та
інформаційного характеру в галузі юриспруденції.
За умовами укладеного договору, позивач доручив, а відповідач
брав на себе зобов'язання в установленому Законом порядку провести
комплекс робіт щодо стягнення на користь позивача заборгованості
різних підприємств; позивач за цим договором в свою чергу брав на
себе зобов'язання виплатити відповідачу винагороду та відшкодувати
понесені ним витрати.
Даний договір за своєю правовою природою є договором
доручення, що вірно визначено судами першої та апеляційної
інстанцій.
Так, в силу ст. 386 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
укладення договору), за договором доручення одна сторона
(повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої
сторони (довірителя) певні юридичні дії. При цьому, відповідно до
ст. 387 ЦК УРСР, виплата винагороди повіреному допускається, якщо
вона передбачена умовами договору.
18.11.1999 р. сторонами укладено додаткову угоду N 2 до цього
договору, відповідно до якої припинено дію договору відносно
боржників: ТОВ "Фірма "Товтри"; ПТПП "Охтіус"; ТОВ "Фірма
"Арієль"; ПП "Інтерстатус"; ПКФ "Алеко"; ТОВ "Фірма "Євгенія";
Бершадський РКУ; ВАТ "УПТК".
Дійсність зазначеної угоди є предметом спору у даній справі.
Оспорюючи дійсність вищевказаної угоди, позивач стверджував,
що ним така угода укладена внаслідок помилки, яка мала суттєве
значення.
Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинній на момент
звернення з позовом до суду), угода, укладена внаслідок помилки,
що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом
сторони, яка діяла під впливом помилки.
Судами під час розгляду даної справи, встановлено, що спірна
додаткова угода підписана позивачем під впливом помилки стосовно
реальних фактів та обставин, що мають істотне значення. Так,
встановлено, що укладаючи дану угоду, позивач помилявся щодо
вчинення відповідачем всіх заходів, направлених на виконання умов
договору, а саме пп.1.1, 1.3, 4.1, 4.7 договору.
Між тим, приймаючи рішення щодо захисту порушеного
суб'єктивного матеріального права позивача, суд не взяв до уваги
наступне.
В силу п.3 ст. 267 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, позовна давність
застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до
винесення ним рішення.
Відповідна заява зроблена відповідачем у справі - ПФ
"Юридичні консультації та послуги".
Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 16.01.2003 р., до
позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про
застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на
пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується
позовна давність, встановлена для відповідних позовів
законодавством, що діяло раніше.
В силу ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, загальний строк для
захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна
давність), встановлюється в три роки.
При цьому, перебіг позовної давності починається від дня,
коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого
права (ст. 76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Досліджуючи питання дотримання позивачем строку позовної
давності, суди виходили з того, що такий строк позивачем не
пропущено, оскільки не можливо встановити день, коли особа
дізналась про порушення свого права. Між тим, ними не
досліджувалось питання, коли позивач міг дізнатися про порушення
свого права.
Крім того, під час розгляду даної справи судами встановлено,
що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань у встановлений
строк, що надає право позивачу вимагати розірвання договору від
30.12.98 р.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк
відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при
відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться.
Укладений договір передбачає взаємні зобов'язання сторін.
Згідно ст. 171 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, взаємні зобов'язання
за договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону,
договору або змісту зобов'язання не випливає інше.
Встановлений вказаною нормою порядок виконання зобов'язань
передбачає вчинення певних дій, направлених на виконання
відповідних зобов'язань сторонами одночасно або безпосередньо одне
за одним. Таким чином, кожна з сторін має право затримати
виконання зобов'язання, яке вона взяла за умовами договору, до
моменту, коли виконання свого зобов'язання запропонує інша
сторона, якщо інший порядок виконання зобов'язання не визначений
законом, договором або витікає із змісту зобов'язання
Заперечуючи проти заявлених позивачем вимог щодо розірвання
договору, відповідач стверджував, що не міг виконати передбачені
договором зобов'язання, оскільки позивач в свою чергу не надав
передбачених п.2.1 договору документів, необхідних для виконання
умов договору, у т.ч. довіреностей на представництво інтересів.
Суди встановили, що відсутні документи, які свідчать про
передачу документів, що є підставою для виникнення боргу перед
позивачем у наступних осіб: МПФ "Дельта", ПП "Керамік", ТОВ ТОРП
"Будматеріали", ВАТ "УПТК", Тульчинським РПСЮ ТОВ "Фірма "Маршал",
ПФ "Ось", ПП Онуферко, ПФ "Інтерстатус", ПП Люльчак, ОП "Барська
торгова база", ТОВ СКФ "Інтербудсервіс". Між тим, суди дійшли
висновку щодо передачі таких документів, з тих підстав, що існуючі
у справі матеріали, а також характер робіт свідчить про наявність
таких документів у відповідача.
Однак, виконання робіт за укладеним договором не лише
передбачає передачу документів, що свідчать про наявність
заборгованості, однак і передбачає видачу довіреностей на вчинення
певних дій відповідачем від імені позивача, що не взято до уваги
судом.
Таким чином, судам необхідно було перевірити обставини, на
які посилається відповідач, відхиляючи заявлені вимоги, а саме
встановити відсутність чи наявність факту передачі позивачем
відповідачу відповідних довіреностей, необхідних для виконання
обумовлених договором робіт, у тому числі вчинення всіх необхідних
дій щодо стягнення заборгованості після прийняття рішень судам та
відшкодування витрат на оплату юридичних послуг.
При цьому, зазначені обставини є суттєвими і мають значення
для правильного вирішення спору.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, боржник
не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути
виконане внаслідок прострочення кредитора.
В силу ст. 215 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, кредитор визнається
таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне
виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення
яких боржник не міг виконати свого зобов'язання.
Крім того, умови договору не передбачають конкретний строк
виконання зобов'язань за договором відповідачем, у зв'язку з чим
судам необхідно було керуватись вимогами ст. 165 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи
судом першої інстанції, є порушення вимог: ст. 47 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення приймаються за
результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України,
яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є
недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно
від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для
вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права судом першої
інстанції, які не усунуті у подальшому судом апеляційної
інстанції, призвели до неповного з'ясування обставин справи, в
зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна
юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий
чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов'язків
сторін.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до
неповного з'ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом
касаційної інстанції.
Так, відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9- 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Приватної фірми "Юридичні консультації та
послуги" задовольнити частково.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 17.02.2004 р. та рішення господарського суду Харківської
області від 10.01.2004 р. у справі N 35/789-03 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.