ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2004 Справа N 8/129
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційні скарги Акціонерного банку “У” та Дочірнього
науково-виробничого підприємства “Т” ВАТ “Д” на постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2004р. у
справі за позовом АБ “У” до Дочірнього науково-виробничого
підприємства “Т” ВАТ “Д”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзив
відповідача, суд
У С Т А Н О В И В:
У травні 2003 р. АБ “У” пред’явив у господарський суд позов до
Дочірнього науково-виробничого підприємства “Т” ВАТ “Д” про
стягнення 341511,58 грн. на підставі кредитного договору № 28
від 28.12.1998р.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
29.07.2003 р. у позові відмовлено.
Позивач оскаржив дане рішення в апеляційному порядку.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
26.01.2004р., рішення господарського суду Миколаївської області
від 29.07.2003 р. скасовано, кредитний договір № 28 від
28.12.1998р. було визнано недійсним по ст. 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, з Дочірнього науково-виробничого підприємства “Т”
ВАТ “Д” в доход державного бюджету стягнуто одержані по кредиту
170 000 грн., 170 000 грн. – основного боргу, 171511,58 грн.
відсотків.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати частину 2
резолютивної частини постанови Одеського апеляційного
господарського суду від 26.01.2004р. про визнання недійсним по
ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, з Дочірнього науково-виробничого
підприємства “Т” ВАТ “Д” в доход державного бюджету стягнуто
одержані по кредиту 170 000 грн., 170 000 грн. – основного
боргу, 171511,58 грн. відсотків та прийняти нове рішення про
стягнення з Дочірнього науково-виробничого підприємства “Т” ВАТ
“Д” на користь Миколаївської філії АБ “У” 170000 грн. –
основного боргу та 171511,58 грн. – відсотків, посилаючись на
порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права.
У касаційній скарзі ДНВП “Т” просить скасувати постанову
Одеського апеляційного господарського від 26.01.2004 р. і
залишити в силі рішення господарського суду Миколаївської
області від 29.07.2003 р., посилаючись на те, що суд другої
інстанції не мав підстав для застосування положень ст. 49 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та п. 6 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
(із змінами та доповненнями)
мотивувальна частина рішення повинна мати встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а
також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при
задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Визнаючи ці та відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на закон та
інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких
визначені права та обв’язки сторін у спірних правовідносинах.
Предметом заявленого позову є стягнення суми кредиту та
відсотків за користування кредитом на підставі кредитного
договору № 28 від 28.12.1998 р., укладеного сторонами по справі.
Суд другої інстанції визнав зазначений договір недійсним з
підстав ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Проте з цим погодитись не можна, так як суд вказаної інстанції
не звернув належної уваги, виходячи з положень ст.ст. 1, 2, 5,
Закону України “Про банки та банківську діяльність” від
20.03.1991 р. (який діяв на період укладання спірного договору),
що АБ “У” це комерційний банк, який проводить кредитування
господарюючих суб’єктів за рахунок залучених коштів підприємств,
установ, організацій та громадян, є економічно самостійним,
незалежним від органів державної влади та не відповідає за
зобов’язаннями держави, а держава, в свою чергу, за
зобов’язаннями банку, як і на те, що постановою слідчого з
особливо важливих справ, слідчого відділу прокуратури
Миколаївської області від 01.10.2004 р., за результатами
перевірки, в порушенні кримінальної справи відносно посадових
осіб Миколаївської філії АБ “У” та ДНВП “Т” було відмовлено по
п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в їх діях складу злочину,
як і не навів переконливих мотивів тому, яке має відношення до
регулювання спірних правовідносин Закон України “Про економічну
самостійність України” ( 142-12 ) (142-12)
, та яким чином укладений
сторонами договір вплинув на стан грошово-кредитної політики та
державний суверенітет, це з одного боку, а з іншого, у порушення
конституційного принципу дизпозитивності з власної ініціативи
визнав вказаний договір недійсним, тоді як сторони таких вимог
не заявляли.
При цьому суд другої інстанції не звернув увагу і на те, чи
передбачалась Положенням Національного банку України про
кредитування, така умова кредитного договору, як цільове його
призначення.
Як посилався позивач, зазначення такої умови кредитного договору
було запроваджено шляхом внесення до вказаного Положення змін
постановою № 79 ( z0207-03 ) (z0207-03)
Нацбанку України лише 05.03.2003р.
Водночас, судом першої і другої інстанції залишилось без
ретельної перевірки посилання відповідача на те, що обумовлені у
кредитному договорі № 28 від 28.12.1998 р. кошти він не
отримував, позичкодавцем їх було, у порушення п. 3.31 цього
договору, та п. 24 Положення Національного банку України “Про
кредитування”, спрямовано не на його, відповідача, розрахунковий
рахунок, а на свій власний рахунок, як і доводи з цього приводу
позивача.
Не з’ясував суд першої інстанції до кінця і питання дотримання
позивачем строків позовної давності, як і не врахував, що у
випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні
доказів установить, що право позивача, про захист якого він
просить, не порушено, постановляється рішення про відмову в
задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропуск
строку давності.
Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк
позовної давності порушено без поважних причини, суд на підставі
ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(діяла на період спірних
правовідносин) постановляє рішення, яким відмовляє у позові у
зв’язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини
пропуску цього стоку поважною порушене право має бути захищене.
Враховуючи викладене, визнати ухвалені судові рішення законними
і обґрунтованими не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного банку “У” та Дочірнього
науково-виробничого підприємства “Т” ВАТ “Д” задовольнити
частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
26.01.2004р. та рішення господарського суду Миколаївської
області від 29.07.2003 р. скасувати і справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.