ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.05.2004 Справа N 17/18
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.Г., - головуючого,
Рибака В.В.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали ДПІ у м. Рівне
касаційної скарги
на постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 20.11.2003
у справі Рівненської області
господарського суду
за позовом ПП Фірма “Парма”
до ДПІ у м. Рівне
про визнання недійсним рішення,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з'явився
- відповідача: Маслюк О.М.
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2002 року ПП Фірма “Парма” звернулась до господарського
суду з позовом до ДПІ у м. Рівне про визнання недійсним рішення.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.06.2003
(суддя Шандалюк М.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
20.11.2003 рішення господарського суду Рівненської області від
19.06.2003 р. скасовано та прийняте нове рішення, яким позов
задоволено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою ДПІ у м. Рівне подало
касаційну скаргу в якій просить дану постанову скасувати.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом
неправильно застосовані норми матеріального та процесуального
права, що призвело до прийняття незаконної постанови.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 7 ст. 11 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
органи державної
податкової служби мають право застосовувати до підприємств,
установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та
розмірах, встановлених законом.
У разі невиконання такого рішення контролюючого органу, сума
штрафу стягується на підставі рішення суду.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
(далі – Закон)
імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах
відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує
90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або
виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт,
послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії
Національного банку України.
Порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2
Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день
прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки
(митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті,
перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом
Національного банку України на день виникнення заборгованості
(ст. 4 Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
).
Факт отримання валютної виручки безпосередньо резидентом
України, що здійснив експортну операцію, має бути засвідчений
надходженням коштів на рахунки банку. В даному випадку,
наявність отриманих векселів не засвідчує факт надходження
грошових коштів на рахунки позивача.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
державні податкові
інспекції вправі за наслідками документальних перевірок
безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією
статтею.
Зазначення в деклараціях про валютні цінності, доходи і майно,
що належать резиденту України та знаходяться за її межами про
порушення валютного законодавства не дає права органам державної
податкової служби нараховувати пеню без прийняття відповідного
рішення.
У зв’язку з чим, органи державної податкової служби повинні за
результатами перевірки прийняти рішення.
За таких обставин, постанова апеляційної інстанції прийнята з
порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що
рішення першої інстанції не відповідає вимогам Пленуму
Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від
29.12.76 № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є
законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на
підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із
загальних засад і змісту законодавства України..
Не можна визнати правомірним посилання суду на висновки
експертиз (а.с. 25-32), оскільки вони не є письмовими доказами в
розумінні ч. 2 ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Судова колегія також зазначає, що судом в рішенні не зазначено
терміни: дата коли мали б поступити валютні кошти та строк, за
який нараховано пеню.
За таких обставин рішення також підлягає скасуванню.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
При новому розгляді судам необхідно врахувати вище зазначене,
повно і всебічно дослідити всі обставини справи і прийняти
законне рішення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1.
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
20.11.2003 та рішення господарського суду Рівненської області
від 19.06.2003 у справі № 17/18 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Рівненської області.