ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
18.03.2004 Справа N 2-10/10636-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта
на постанову від 28.10.2003р.
Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-10/10636-02 Господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом Закритого акціонерного товариства “Дюльбер-2”
до Державної податкової інспекції у м. Ялті
Управління державного казначейства в
Автономній Республіці Крим
3-особа Санаторний комплекс “Дюльбер”
про визнання недійсними рішень
За участю представників сторін:
позивача – Костін І.П. , за довіреністю
відповідача 1 – Басюл В.В., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від
21.01.02р. у справі № 2-10/10636-02 (суддя Титков С.Я.), яке
залишено без змін постановою від 28.10.2003р. Севастопольського
апеляційного господарського суду (колегія суддів Сотула В.В.,
Горошко Н.П. , Маслова З.Д.) позов Закритого акціонерного
товариства “Дюльбер-2” задоволено. Визнано недійсними рішення
ДПІ в м. Ялта від 24.05.02р. № 2087/26-2/2 та № 2088/26-2/2 про
застосування до ЗАТ “Дюльбер-2” штрафних санкцій та стягнення
донарахованих сум податків.
Державна податкова інспекція у м. Ялта звернулася до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим
від 21.01.02р. у справі № 2-10/10636-02 та постанову від
28.10.2003р. Севастопольського апеляційного господарського суду,
і прийняти нове рішення, яким відмовити ЗАТ “Дюльбер-2” в
задоволенні позовних вимог.
04.03.2002р. в судовому засіданні касаційної інстанції
оголошувалась перерва до 18.03.2004р.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2000р. Виконавчим
комітетом Ялтинської міської ради було зареєстроване Закрите
акціонерне товариство “Лаванда і Ко”. Засновниками вказаного
суб’єкта підприємницької діяльності виступали як резиденти так і
нерезиденти України, в тому числі Санаторний комплекс “Дюльбер”
Управління справами Верховної Ради України.
Санаторний комплекс “Дюльбер” виступив засновником ЗАТ “Лаванда
і Ко” на підставі наказу від 16.08.2000р. № 173-А (а.с.113,
т.1). Пунктом першим даного наказу була передбачена передача до
статутного фонду ЗАТ “Лаванда і Ко” об’єктів нерухомості, в тому
числі дачі № 2 і дачі № 4. Акт прийому передачі оформлений
сторонами 07.11.2000р. (а.с.8-82, т.1).
Як встановлено судами, на момент перевірки податковим органом,
результати якої покладено в основу оскаржуваних рішень, майно
передане до статутного фонду знаходилось на балансі ЗАТ “Лаванда
і Ко” та використовувалось ним в господарській діяльності.
ЗАТ “Лаванда і Ко”, правонаступником якого є ЗАТ “Дюльбер-2”,
здўйснювало роботи по реконструкції та покращенню об’єктів
нерухомості – дачі № 4, що не заперечується сторонами по справі.
За рахунок сум податку на додану вартість, сплачених у зв’язку з
придбанням послуг по здійсненню реконструкції дачі № 4, позивач
формував податковий кредит відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів зазначає, що згідно п.п. 8.2.1. Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під
терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що
призначаються платником податку для використання у господарській
діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365
календарних днів з дати введення в експлуатацію таких
матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у
зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Згідно п.п. 5.1.3 пункту 5 “Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” ( z0288-00 ) (z0288-00)
затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від
27.04.2000 року N92, до основних засобів відносяться, також,
будинки, споруди та передавальні пристрої.
Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням)
основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до
складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно
від строків введення в експлуатацію основних фондів (ч. 2
п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Таким чином, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивач
обґрунтовано відніс до податкового кредиту суми податку на
додану вартість, сплачені у зв’язку з придбанням послуг по
здійсненню реконструкції дачі № 4.
Висновки податкового органу про те, що поліпшення основних
фондів відноситься до незавершених капітальних інвестицій, які
згідно п. 22 “Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7
“Основні засоби” ( z0288-00 ) (z0288-00)
, затвердженого Наказом
Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року N92, не є
об’єктом амортизації, не можуть бути взяті до уваги. Оскільки
відповідні зміни до п. 22 Положення внесені наказом Міністерства
фінансів України від 25.11.2002 р. N989, тобто після проведення
перевірки та прийняття податковою інспекцією спірних рішень.
Також, колегія суддів зазначає, що наступне визнання установчих
документів позивача в частині формування статутного фонду
недійсними (рішення Господарського суду автономної Республіки
Крим від 18.06.03р. по справі № 2-8/410) не може бути взято до
уваги, оскільки податковою інспекцією перевірявся більш ранній
період, в якому, як зазначалось вище, позивачем було дотримано
всі вимоги податкового законодавства щодо операцій, які мали
місце в цьому податковому періоді.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає постанову від
28.10.2003р. Севастопольського апеляційного господарського суду
законною та обґрунтованою, і підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачає.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта
залишити без задоволення.
Постанову від 28.10.2003р. Севастопольського апеляційного
господарського суду у справі № 2-10/10636-02 Господарського суду
Автономної Республіки Крим залишити без змін.