ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.03.2004 Справа N 401/3-2002
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
на рішення господарського суду Київської області від
15.10.2002 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 14.02.2003 року
у справі
за позовом Державного підприємства "YYY"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX",
треті особи: Київська обласна рада,
H-ська районна рада,
P-ська сільська рада
про визнання договору оренди неукладеним та
звільнення займаної земельної ділянки і
приміщення,
УСТАНОВИВ:
У серпні 2002 року позивач звернувся до господарського суду
Київської області з позовною заявою до відповідача про визнання
договору оренди неукладеним та звільнення земельної ділянки і
приміщення, посилаючись на те, що в спірному договорі відсутня
частина істотних умов, а значить договір не можна вважати
укладеним, і тому відповідач безпідставно користується приміщенням
та земельною ділянкою.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив
вимоги і просив визнати договір оренди неукладеним та зобов'язати
відповідача звільнити від споруд земельну ділянку і повернути її в
належному стані.
Рішенням господарського суду Київської області від 15.10.2002 року
позов задоволено, і договори оренди приміщення та земельної
ділянки визнані неукладеними і зобов'язано відповідача звільнити
земельну ділянку та повернути її позивачу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.02.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції частково
скасовано, а в частині зобов'язання відповідача звільнити земельну
ділянку і повернути її позивачу залишене без змін, та в частині
вимог про визнання договорів неукладеними провадження в справі
припинено.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що суд порушив норми
матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним
рішення скасувати та в позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова
апеляційного господарського суду відповідає законодавству, і
просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відзиви на касаційну скаргу від третіх осіб до суду не надходили.
Заслухавши пояснення представників сторін, прослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між Радгоспом "ZZZ"
(правонаступником якого є позивач) і відповідачем було укладено
договір від 07.08.1996 року, погоджений з представництвом ФДМУ в
H-ському районі, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а
відповідач прийняти в оренду приміщення колишнього столярного цеху
площею 110 м.кв. в с. Ч-ськ та прилеглу до приміщення територію
господарського двору площею 3600 м.кв. строком на 10 років, і
сплачувати орендну плату. Зазначеними сторонами також було
укладено договір від 01.02.1997 року, за умовами якого позивач
надає, а відповідач приймає в тимчасове користування земельну
ділянку площею 0,36 га строком на 15 років для будівництва АЗС.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання договору
неукладеним та зобов'язання відповідача звільнити від споруд
земельну ділянку і повернути її в належному стані.
Оскаржувані судові рішення у справі винесені з порушенням вимог
ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
стосовно законності
судочинства.
При вирішенні даного спору суд не визначив правову природу спірних
правовідносин і право, яке порушене.
Заявлена позивачем вимога про визнання договору оренди приміщення
неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав,
передбачених ст. 6 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та іншими законами України.
Судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що вимога про
встановлення факту неукладення договору не призводить до
поновлення порушених прав. Вона не може бути предметом спору,
самостійного розгляду в окремій справі.
Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як
встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може
встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та
розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його
встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та
обгрунтованості вимог.
До того ж, суд першої інстанції визнаючи неукладеним договір
оренди землі неправильно застосував ст. 83 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки зазначена
норма процесуального права не передбачає права суду за такої
підстави виходити за межі позову, тим більше, що про це не було
клопотання позивача, і судом не було зазначено, який же пункт цієї
норми застосовано.
Отже, прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення
вимог про визнання договорів неукладеними не відповідає вимогам
закону.
У той же час, постанова апеляційного суду про припинення
провадження у справі у зв'язку з тим, що спір про визнання
договорів неукладеними не підлягає вирішенню в господарських судах
незаконна і необгрунтована.
Припиняючи провадження у справі, суд ухилився від вирішення спору
по суті, результатом розгляду якого відповідно до ст. 82
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
може
бути задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково,
і, відповідно, від здійснення правосуддя, що суперечить ст.ст.
124, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Крім цього, апеляційний суд, не вирішивши спір щодо договорів
оренди, залишив без змін рішення суду першої інстанції про
зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку та повернути
її позивачу, не обгрунтувавши правових підстав такого висновку.
Разом з цим, суду слід було ретельніше з'ясувати правові підстави
і предмет заявлених вимог і з урахуванням їх вирішити спір.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно
врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі
фактичні обставини спору, об'єктивно оцінити докази, що мають
юридичне значення для його вирішення по суті, встановити дійсні
права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого
правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють
спірні правовідносини, та прийняти законне і обгрунтоване рішення.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
14.02.2003 року та рішення господарського суду Київської області
від 15.10.2002 року скасувати, і справу № 401/3-2002 передати на
новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В. Перепічай
С у д д і: І. Вовк
П. Гончарук