ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.03.2004 Справа N 6/235а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Божок В.С,
суддів: Хандуріна М.І., Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Н-ську
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 04.11.03
у справі господарського суду Чернігівської області
за позовом ВАТ "ХХХ", м. Н-ськ
до Державної податкової інспекції у м. Н-ськ
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: А.А.А. - дов. № 6520/10/10-010 від 16.03.04;
Б.Б.Б. - дов № 5/10/10-00 від 08.01.04
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 26.08.03 господарського суду Чернігівської області
задоволено позовні вимоги щодо визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень ДПІ у м. Н-ську від 04.06.03: - №
0000072326/1-3936, яким визначено податкове зобов'язання ВАТ "ХХХ"
з податку на прибуток в сумі188100 грн., в тому числі основного
платежу в сумі 99000 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі
89100 грн.; - № 0000092326/1-3935, яким визначено податкове
зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного
середовища в сумі 187 грн., в тому числі основного платежу в сумі
17 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 170 грн.
Постановою від 04.11.03 Київський апеляційного господарського суду
рішення від 26.08.03 господарського суду Чернігівської області
залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що ст. 10 Закону України "Про
лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
передбачено, що об'єкт лізингу протягом
усього строку дії договору є власністю лізингодавця. Таким чином,
визначений Законом України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
порядок
відображення в обліку майна у лізингодавця і лізингоодержувача,
не скасовує і не позбавляє права власності лізингодавця на таке
майно і відповідно здійснення ним дій як з власним майном, в тому
числі і в частині страхування.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ДПІ у м. Н-ську звернулась у
Вищий господарський суд України з касаційною скаргою і просить їх
скасувати, посилаючись на те, що відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
основні фонди та оборотні активи у будь-якому виді, що
відрізняються від коштів, цінних паперів, деривативів та
нематеріальних активів є матеріальними активами підприємства.
Відповідно до п. 2.1 розділу VIII Інструкції з бухгалтерського
обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України
( z0960-00 ) (z0960-00)
, затвердженої постановою Правління НБУ від 11.12.2000
за № 960/5181, активи, що передані у фінансовий лізинг (оренду),
обліковуються лізингодавцем як виданий кредит. Лізингоодоржувач
відображає в балансі отримані необоротні активи одночасно як актив
і зобов'язання.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Господарським судом встановлено, що позивач 01.04.02 уклав договір
№ 1/4-МЮ страхування зернозбиральних комбайнів з
Українсько-бельгійським ТДВ страховою компанією "YYY".
Застраховане за договором № 01/04-МЮ від 01.04.02 майно належало
позивачу на праві власності. Суму страхового платежу позивач
відніс на валові витрати у ІІ кварталі 2002 року, що на думку
відповідача є порушенням ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Дані зернозбиральні комбайни позивач передав СП "QQQ" СТОВ "ZZZ" у
фінансовий лізинг за договором № 320а від 20.07.01. Розділом 3
вказаного договору сторони визначили строк дії лізингу: - з
моменту дати підписання сторонами акту приймання передачі
обладнання в лізинг до 20.12.08.
Частиною 3 п. 1 ст. 4 Закону України "Про лізинг" ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
(чинного на час укладання договору) встановлено, що після
закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу,
переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у
власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою
вартістю після закінчення строку договору фінансового лізингу.
Відповідно до п.1 ст. 10 вищевказаного Закону ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
об'єкт
лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю
лізингодавця.
Отже, вказаними нормами визначений момент переходу права власності
на майно, що передається у фінансовий лізинг.
Підпунктом 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що до валових
витрат платника податку включаються будь-які витрати зі
страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції
платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з
експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі
основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що
може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника
податку; кредитних та інших комерційних ризиків платника податку,
за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків,
пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових
відносинах з платником податку, обов'язковість якого не
передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування
сторонніх фізичних чи юридичних осіб, у зв'язку з чим банк
правомірно включив до своїх валових витрат витрати зі страхування
майна за вказаним договору страхування.
Частиною 2 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську
діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
передбачено, що передача майна за
договором лізингу є господарською операцією банку.
Посилання відповідача на Інструкцію з бухгалтерського обліку
основних засобів і матеріальних активів банків України
( z0960-00 ) (z0960-00)
, затверджену постановою Правління Національного банку
України № 475 від 11.12.00, не може бути прийнято до уваги,
оскільки вказаною Інструкцією встановлюється порядок врахування
основних засобів і нематеріальних активів банків незалежно від
права власності на вказане майно. Норми вказаної Інструкції
( z0960-00 ) (z0960-00)
не поширюються на питання щодо переходу права
власності на основні засоби і нематеріальні активи банків.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 04.11.03 Київського апеляційного господарського суду
зі справи № 6/235а залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді М.І. Хандурін
М.М. Черкащенко