ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2004 Справа N Н18/47 (Да1-26) 36/58
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Державного геофізичного
підприємства “У” в особі Дніпропетровської геофізичної
експедиції “Ф”
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 18.11.2003р.
у справі № Н18/47 (Да1-26) 36/58
за позовом Прокурора Дніпропетровської області в інтересах
держави в особі структурного підрозділу Дніпропетровської
державної геофізичної експедиції “Ф” державного геофізичного
підприємства “У”
до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна
України в Дніпропетровській області;
2) Відкритого акціонерного товариства “Е”;
3-ті особи 1) Дочірнє підприємство “Г”;
2) Закрите акціонерне товариство “Д”,
про визнання актів недійсними,
В С Т А Н О В И В:
27.03.1998 року прокурор Дніпропетровської області в інтересах
ДГП “У” в особі структурного підрозділу ДДГЕ “Ф” пред'явив в
арбітражному суді позов до РВ ФДМ України по Дніпропетровській
області та ВАТ “Е” про визнання недійсними:
- розпорядження РВ Фонду держмайна по Дніпропетровській області
від 21.06.1996 року № 12/152 - РС1 “Про затвердження акта оцінки
вартості майна Державного регіонального комерційно-виробничого
підприємства “О” у частині включення до акта вартості
виробничного приміщення та споруди по вул. Дубініна, 8 у м.
Дніпропетровську;
- наказу РВ Фонду держмайна по Дніпропетровській області від
01.07.1996 року № 12/113 — ПП “Про затвердження плану
приватизації цілісного майнового комплексу Державного
регіонального комерційно-виробничого підприємства “О”
виробничого приміщення та споруди по вул.Дубініна,8 у
м. Дніпропетровську;
- рішення ВАТ “Е” про випуск акцій, затвердженого РВ Фонду
держмайна по Дніпропетровській області від 12.07.1996 року, в
частині випуску акцій для приватизації виробничого приміщення та
споруди по вул.Дубініна,8 у м. Дніпропетровську та передачі їх
на користь позивача.
Прокурор вимагав стягнути на користь ДГП “У” приміщення та
споруди по вул.Дубініна,8 у м. Дніпропетровську.
Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від
20.27.05.1998р. в позові відмовлено.
Постановою голови арбітражного суду Дніпропетровської області
від 23.09.1998р., а також постановою судової колегії Вищого
арбітражного суду України від 25.02.1999р. рішення суду від
20-27.05.1998р. залишено без змін.
Постановою Президії Вищого арбітражного суду України від
09.07.1999р. рішення і постанови усіх судових інстанцій у справі
скасовано, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду України від 28.01.2002р. постанова
Президії Вищого арбітражного суду України від 09.07.1999р., а
також всі попередні постанови та рішення судових інстанцій
скасовано, а справа передана на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи прокурор відмовився від позову.
ДГП “У” в судовому засіданні позов підтримало в повному обсязі і
наполягало на вирішенні спору згідно ст. 29 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
10.07.2002р. (суддя Петрова В.І.) у позові відмовлено з тих
мотивів, що судом не встановлено невідповідності оскаржуваних
актів чинному законодавству України, а спірними будівлями по
вул.Дубініна,8 в м. Дніпропетровську на час розгляду справи у
суді ВАТ “Е” не володіє. Правомірність володіння спірними
будівлями третіми особами – ДП “Г” і ЗАТ “Д” встановлена
відповідними рішеннями господарського суду Дніпропетровської
області.
Державне геофізичне підприємство “У” в особі структурного
підрозділу Дніпропетровської геофізичної експедиції “Ф” (позивач
у справі) 28.05.2003р. звернулося до господарського суду
Дніпропетровської області з заявою про перегляд вказаного
судового рішення за нововиявленими обставинами.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від
30.07.2003р., залишеною без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 18.11.2003р., рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 10.07.2002р.
залишено без змін з мотивів відсутності належним чином
засвідчених фактів, які відповідають ознакам нововиявлених
обставин згідно ст. 112 Господарського процесуального кодексу
(ГПК) України.
Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою, ДГП “У”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати, а справу направити до
суду першої інстанції для розгляду у колегіальному складі.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судами двох інстанцій норм процесуального права, а саме,
ст.ст. 101, 104, 112 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Порушення вказаних процесуальних норм права скаржник вбачає у
тому, що судом відхилено та не прийнято до уваги таку
нововиявлену обставину, як факт розкрадання державного майна в
особливо великих розмірах, що підтверджується висновками Фонду
державного майна України, Контрольно-ревізійним Управлінням
Мінфіну України, листом Спеціальної контрольної комісії
Верховної Ради України з питань приватизації. Скаржник вважає,
що ним у суді доведено, що ДП “Г” та ЗАТ “Д” створені і
зареєстровані всупереч законам України з метою не допустити
виконання судових рішень про повернення майна державному
підприємству.
Відповідач 2 та ДП “Г” (3-тя особа) надіслали до Вищого
господарського суду відзиви на касаційну скаргу позивача, в яких
зазначають про зловживання позивачем процесуальними правами та
посилаються на те, що подана касаційна скарга не відповідає
основним вимогам, що пред’являються до форми і змісту касаційної
скарги, викладеним у статті 111 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм процесуального права при
ухваленні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу
такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 112 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало
законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне
значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
За змістом зазначеної норми, нововиявлені обставини
характеризуються тим, що вони:
- існували під час розгляду справи, але не були відомі
заявнику;
- є істотними, тобто такими, що можуть вплинути на висновок
суду щодо наявності певних прав та обов’язків у сторін, а також
інших осіб, що брали участь у справі, а отже і вплинути на
законність та обґрунтованість постановленого судового акта;
- виявлені після набрання чинності судовим актом.
При цьому, нововиявленими обставинами є матеріально-правові
факти, що входять до підстав позову або висунутих проти нього
заперечень іншої сторони та інші юридичні факти, що мають
значення для вирішення спору, які характеризуються наявністю
вищезазначених ознак у сукупності. Отже, виникнення нових
доказів або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути
підставою для перегляду рішення за правилами розділу XIII
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Звертаючись з заявою про перегляд рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 10.07.2002р. у даній справі за
нововиявленими обставинами, позивач посилається на порушення
діючого законодавства, що виявила Спеціальна контрольна комісія
Верховної Ради України з питань приватизації. Також зазначає, що
обставини, які є нововиявленими у даній справі, відображені у
документах, що знаходяться у матеріалах справи, але не були
предметом судового дослідження. Нововиявленими обставинами
заявник вважає незаконність створення, існування та володіння
майном підприємств ДП “Г” і ЗАТ “Д” – через відсутність
відповідних рішень загальних зборів акціонерів, порушення при
реєстрації підприємств, формуванні статутного фонду. Зазначені
обставини, як вважає позивач, мають істотне значення для даної
справи. При цьому скаржник посилається на протокол зборів № 1
від 19.04.1997р.; накази Голови правління “Е” № 9 від
14.05.1997р. та № 10 від 20.05.1997р. Доказів же виявлення
Спеціальною контрольною комісією Верховної Ради України з питань
приватизації фактів порушення законодавства, заявник суду не
надав. У додатках до своєї заяви скаржник посилається на
матеріали, які знаходяться у даній справі (а.с.3 т.4).
Однак наведе, в розумінні ст. 112 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не є
нововиявленими обставинами, оскільки із матеріалів справи та
змісту ухвалених у ній судових актів, вбачається, що обставини
та докази, на які посилається заявник у своїй заяві, відображені
у матеріалах справи та були предметом дослідження у судових
інстанціях, результати якого зафіксовані у процесуальних
документах.
Так, зокрема, господарський суд Дніпропетровської області,
ухвалюючи рішення від 10.07.2002р. за результатом нового
розгляду даної справи (а.с.215 т.2), встановив, що 19.04.1997 р.
загальні збори акціонерів ВАТ “Е” затвердили статут ВАТ “Е”,
зареєстрований Дніпропетровським міськвиконкомом 29.08.1997р.
(реєстраційний № 12529-АТ), обрали органи управління ВАТ “Е”,
прийняли рішення про створення ДП “Г” і передачу до його
статутного фонду частини майна ВАТ “Е”, у тому числі спірні
будівлі по вул.Дубініна,8 в м. Дніпропетровську. Майно було
передано комісією з акціонерів, створеною зборами акціонерів ВАТ
“Е” – протокол № 1 від 19.04.1997р. за наказом голови правління
ВАТ “Е” № 10 від 20.05.1997р., згідно акта передачі від
01.06.1997 та від 12.08.1997р. Рішенням загальних зборів
акціонерів ВАТ “Е” від 16.08.1997 (протокол № 2) передане майно
закріплено у власності ДП “Г” з правом його відчуження (а.с.4
рішення).
Факт передачі за рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ “Е” у
1997р. до статутного фонду ДП “Г” приміщення і споруди по
вул.Дубініна, 8 у м. Дніпропетровську, встановлений і у
постанові Верховного Суду України від 28.01.2002р. (а.с.362
т.1).
Отже, посилання заявника на обставини, викладені у заяві та
доповненні до неї, як на нововиявлені, колегія суддів вважає
безпідставними, оскільки як зазначалося вище, в силу ст. 112 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
нововиявленими обставинами є, зокрема,
юридичнў факти, що мають значення для вирішення спору. Утім
обставини, на які посилається заявник, встановлені судом першої
інстанції під час вирішення даного спору по суті, були відомі
заявнику та існували під час розгляду даної справі.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми
предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права
та обов’язки сторін у справі та складається з фактів підстав
позову та фактів, які відповідач обгрунтовує заперечення проти
позову. В силу ч. 2 ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони мають
право брати участь у дослідженні доказів. Обгрунтовувати свої
вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Не використання позивачем під час неодноразового розгляду даної
справи у судових інстанціях наданих йому процесуальним законом
прав щодо подання та дослідження доказів, і виявлення їх
позивачем у матеріалах справи вже після набрання чинності
судового акта, не може бути підставою для перегляду рішення за
правилами розділу XIII Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
У своїй заяві про перегляд судового рішення від 10.07.2002р.
заявник просить суд, крім заявлених у даній справі вимог, також
визнати недійсними установчі документи ВАТ “Е”, ДП “Г” і ЗАТ
“Д”; ухвалити рішення про повернення позивачу майна, яке
складається із об’єктів нерухомості, у тому числі з бази
господарського обслуговування по вул.Геофізична, 1 та пансіонату
“О” на Азовському морі; визнати ДП “Г” та ЗАТ “Д” відповідачами
у даній справі; визнати недійсним рішення виконкому міськради
№ 150 від 20.01.2000 року “Про оформлення права власності ЗАТ
“Д” на об’єкти нерухомого майна по вул.В.Дубініна,8” як таке, що
суперечить діючому законодавству України.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що
залучення нових відповідачів на стадії перегляду рішення в
порядку ХІІІ розділу ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та розгляд
додаткових позовних вимог на цій стадії, чинне процесуальне
законодавство не передбачає. Заявлені позивачем у заяві про
перегляд рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими
обставинами, нові позовні вимоги можуть бути предметом розгляду
тільки у іншому позовному провадженні, між іншими сторонами та з
інших підстав.
Питання легітимності вказаних вище господарюючих суб’єктів, про
яке йде мова у касаційній скарзі, було розглянуто судом першої
інстанції під час ухваленні рішення від 10.07.2002р. і
встановлено, що створення та існування ЗАТ “Д”, а також
володіння переданим до його статутного фонду майном засвідчена
протоколами загальних зборів акціонерів, установчими документами
ЗАТ “Д”, рішенням Дніпропетровського міськвиконкому від
20.01.2000р. № 150 про оформлення права власності на будівлі по
вул.В.Дубініна,8 у м. Дніпропетровську, а також рішенням
господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2001р. у
справі № ПН19/143, які є чинними і знаходяться у матеріалах
справи. Обставини щодо правомірності створення та існування ВАТ
SЕ” і ДП “Г” також досліджено судом у повному обсязі. Державна
реєстрація вказаних суб’єктів підприємництва у судовому порядку
недійсною не визнана.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно
дійшли висновку про те, що обставини, на які посилається позивач
у заяві та доповненні до неї, не є нововиявленими.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що оскаржувана
постанова була прийнята за відсутності скаржників, що є
порушенням ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
відхиляє з огляду на таке.
Ухвалою від 26.08.2003р. (а.с.12 т.4) Львівський апеляційний
господарський суд повідомив всіх учасників процесу про порушення
апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача та
призначення її до розгляду на 09.10.2003р. о 10 год.00 хв. Про
отримання вказаної ухвали всіма учасниками процесу свідчать
повідомлення про вручення рекомендованих листів (а.с.21-27 т.4).
08.10.2003р. позивач надіслав клопотання про відкладення
розгляду справи (а.с.35 т.4), посилаючись на важливість для
даної справи висновку, який готується Спеціальною контрольною
комісією Верховної Ради з питань приватизації за результатами
розгляду заяви ДГП “У”. Ухвалою від 09.10.2003р. (а.с.45 т.4)
вказане клопотання судом апеляційної інстанції задоволено,
розгляд справи відкладено на 16.10.2003р. о 11 год. 30 хв.
16.10.2003р. позивач надіслав факсимільним зв’язком клопотання
про зупинення розгляду справи до вирішення на засіданні
Верховної Ради України питання про реприватизацію спірного
майна. У судовому засіданні 16.10.2003р. за участю представників
всіх учасників процесу, судом оголошено перерву (протокол
судового засіданні а.с.56 т.4). Ухвалою від 21.10.2003р.(а.с.58
т.4) продовжено строк розгляду даної справи за ініціативою суду
на один місяць до 22.11.2003р.; розгляд апеляційної скарги
позивача призначено на 18.11.2003р. Про отримання вказаної
ухвали учасниками процесу свідчать повідомлення про вручення
рекомендованих листів (а.с.59-65 т.4).
17.11.2003р. позивачем знову заявлено клопотання про перерву у
судовому засіданні у зв’язку з хворобою одного представника та
знаходження у відрядженні іншого.
Враховуючи вимоги ст.ст. 69, 102 ГПК щодо строку розгляду
апеляційної скарги, який ухвалою від 21.10.2003р. був
продовжений за ініціативою суду до 22.11.2003р., а також з
огляду на те, що вже у своїй заяві про перегляд рішення від
10.07.2002р. за нововиявленими обставинами заявник посилався, як
на нововиявлену обставину, на встановлений Спеціальною
контрольною комісією Верховної Ради України з питань
приватизації факт, не додаючи при цьому, ніяких доказів у
підтвердження цього, беручи до уваги, що вказані докази не були
надані заявником і протягом розгляду даної справи у судах
першої, апеляційної та касаційної інстанцій, колегія суддів
вважає, що не з’явлення позивача у судове засідання
18.11.2003р., про яке він був повідомлений належним чином, у
сукупності з наведеним вище не може бути підставою для
скасування постанови апеляційної інстанції у цій справі із
застосуванням ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, на яку
посилається позивач у своїй касаційній скарзі.
Встановлення факту розкрадання державного майна в особливо
великих розмірах, на який посилається у касаційній скарзі
позивач, не знайшло свого підтвердження, оскільки матеріали
справи не містять тих доказів, на які вказує скаржник, а саме,
висновків Фонду державного майна України, Контрольно-ревізійного
Управління Мінфіну України, лист Спеціальної контрольної комісії
Верховної Ради України з питань приватизації.
Листи Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з
питань приватизації, які є у матеріалах справи (а.с.36, 37, 54
т.4), не можуть бути належними доказами, оскільки не
відповідають вимогам ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно
до якої письмові докази подаються в оригіналі або в належним
чином засвідченій копії.
За таких обставин ухвала господарського суду Дніпропетровської
області від 30.07.2003р. та постанова Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 18.11.2003р. ухвалені у
відповідності з нормами чинного законодавства і підстав для їх
скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11, 111-13, 112-114 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Державного геофізичного підприємства “У” в
особі Дніпропетровської геофізичної експедиції “Ф” залишити без
задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 18.11.2003р. у справі № Н18/47 (Да1-26)
36/58 - без змін.