ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2004 Справа N 15/281пд
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 24.06.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Є. Борденюк - (головуючого),
суддів: М. Остапенко, В. Харченка,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Переробного підприємства "Фелікс"
на постанову від 02.12.2003 Донецького апеляційного
господарського суду
у справі N 15/281пд
за позовом ЗАТ "Аграрно-переробне підприємство "Редан"
до ПП "Фелікс", ТОВ "Торговий дім "Юком"
про визнання угоди недійсною
в судове засідання прибули представники сторін:
позивача Лобода І.В., Мосьпан Ю.В., Попков Д. О.
ТОВ "Торговий дім "Юком" Сосновська Г.І.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін
та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
Позивачем заявлена вимога про визнання недійсним на підставі
ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договору купівлі-продажу N 137 від
08.01.2003, укладеного між відповідачами у справі, відповідно до
якого ПП "Фелікс" продав ТОВ "Торговий дім "Юком" майновий
комплекс, розташований у смт. Новоайдар Луганської області,
вул. Тельмана, 44, майно якого перелічене в додатку N 1 до
договору. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що майно,
яке є предметом договору N 137 від 08.01.2003, належить йому на
праві власності, та в установленому порядку не вибуло із його
володіння.
Рішенням господарського суду Луганської області від
12.09.2003 (суддя Р. Якушенко) у позові відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що подане позивачем свідоцтво
про право власності на нерухоме майно від 13.12.2001,
реєстраційний N 14, видане Новоайдарським бюро технічної
інвентаризації на підставі рішення Новоайдарської селищної ради
N 246 від 21.11.2001 не є правовстановлюючим документом.
Посилання позивача на те, що спірне майно за актами
прийому-передачі основних засобів передане від АТЗТ "Апіс" до ЗАТ
"Редан" як майновий внесок засновника в рахунок 825 акцій від
27.02.98, не знайшло свого підтвердження ні у статуті товариства
позивача, ні у договорі про сумісну діяльність засновників по
створенню ЗАТ "Редан" від 05.02.98. У зв'язку з тим, що ухвалою
господарського суду Луганської області від 06.12.2001 у справі
N 10/165 АТЗТ "Апіс" ліквідоване, втрачена можливість на
витребування відповідних доказів.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
02.12.2003 колегія суддів (О. Дзюба, Н. Акулова, А. Мясищев)
рішення у справі скасоване, оспорюваний договір купівлі-продажу
визнаний недійсним.
Постанова суду мотивована тим, що 27.02.98 одним із
засновників (АТЗТ "Апіс") ЗАТ "АПП Редан" у статутний фонд був
переданий молокопереробний комплекс, розташований по
вул. Тельмана, 44 смт. Новоайдар, що підтверджується актами
прийому-передачі від 27.02.98. У свою чергу, АТЗТ "Апіс" одержало
зазначений комплекс від своїх засновників: Єсипенко В.В. і
Кашути В.В., шляхом внесення останніми майна у статутний фонд АТЗТ
"Апіс".
У зв'язку з тим, що 28.02.2002 Єсипенко В.В. і Кашута В.В.
передали відповідно до установчого договору у статутний фонд ТОВ
"Новоайдарський молокозавод" спірне майно, а АТЗТ "Апіс" вважало
це майно своєю власністю, то за заявою Єсипенко В.В. і Кашути В.В.
Артемівський районний суд м. Луганська від 18.06.2002 визнав право
власності на молокопереробний комплекс на суму 412499,64 грн. за
Єсипенко В.В. та Кашути В.В. На підставі цього рішення суду,
22.09.2002 ВДВС Артемівського РУЮ м. Луганська відкрите виконавче
провадження, у рамках якого зроблена примусова передача майна від
АТЗТ "Апіс" засновникам Єсипенко В.В. в Кашуті В.В.
У жовтні 2002 р. Новоайдарським районним судом м. Луганська
від 01.10.2002 дії державного виконавця з примусової передачі
молокопереробного комплексу від позивача громадянам Єсипенко В.В.
і Кашуті В.В. визнані незаконними, акт державного виконавця від
22.09.2002 визнаний недійсним, а переробний комплекс повернутий
позивачу, що підтверджується актом державного виконавця від
17.10.2002.
Однак, 27.09.2002 ТОВ "Новоайдарський молокозавод" продав ПП
"Фест" молокопереробний комплекс, а 28.09.2002 ПП "Фест" здійснює
угоду купівлі-продажу з ПП "Фелікс". 08.01.2003 ПП "Фелікс" уклало
договір купівлі-продажу N 137 майнового комплексу з ТОВ "Торговий
дім "Юком".
Лутугинським районним судом м. Луганська винесене рішення за
позовом ЗАТ "АПП "Редан" до ПП "Фелікс" та до громадян
Єсипенко В.В. і Кашути В.В. (засновники) про усунення порушень
права власності, за яким (рішенням) установчий договір від
27.08.2002 між Єсипенко В.В. і Кашутою В.В. про створення ТОВ
"Новоайдарський молокозавод" визнаний недійсним, а також визнані
недійсними договір купівлі-продажу молокопереробного комплексу від
27.09.2002, укладений між ТОВ "Новоайдарський молокозавод" і ПП
"Фест", договір купівлі-продажу молокопереробного комплексу від
28.09.2002, укладений між ПП "Фест" і ПП "Фелікс".
Зважаючи на викладене, господарський суд апеляційної
інстанції дійшов висновку, що право власності на молокопереробний
комплекс належить позивачу та може вибути із його власності лише
за волевиявленням останнього. А тому оспорюваний договір
купівлі-продажу є недійсним. Оскільки ПП "Фелікс" не будучи
власником молокопереробного комплексу і навіть не мав майна у
володінні, про що свідчить акт державного виконавця ВДВС
Артемівського РУЮ про передачу молокопереробного комплексу ВАТ
"АПП "Редан" від 17.10.2002, визнаючи договір недійсним,
господарським судом апеляційної інстанції не застосована
двохстороння реституція, згідно з ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
через те що майно не вибуло із володіння власника - позивача.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ПП "Фелікс"
посилається на неправильне застосування судом апеляційної
інстанції при ухваленні постанови норм права. Зокрема, свідоцтво
про право власності на нерухоме майно є актом про реєстрацію права
власності на нерухоме майно, однак не є правовстановлюючим
документом. У матеріалах справи знаходиться ухвала господарського
суду м. Києва від 14.04.2003 у справі N 41/234, якою визнано
дійсним договір купівлі-продажу N 137 від 08.01.2003, однак судом
апеляційної інстанції зазначене судове рішення проігнороване.
Перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України
дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачається, виходячи з такого.
Згідно з п. 6 Додатку 1 до Переліку правовстановлюючих
документів, на основі яких проводиться реєстрація права власності
на об'єкти нерухомого майна до п. 2.1 Тимчасового положення про
порядок реєстрації права власності на нерухоме майно,
затвердженого наказом Мінюсту України 07.02.2002 за N 157/6445
( z0157-02 ) (z0157-02)
свідоцтво про право власності є правовстановлюючим
документом.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій
встановлено, що молокопереробний комплекс, який є предметом
оспорюваного договору, отриманий позивачем у власність як майновий
внесок в рахунок 825 акцій одним із його засновників - АТЗТ
"Апіс". Однак, господарський суд першої інстанції дійшов висновку,
що позивач не довів, що він отримав таке майно у встановленому
законом порядку та зважаючи, що АТЗТ "Апіс" ліквідоване ухвалою
господарського суду Луганської області від 06.12.2001 у справі
N 10/166, виключена можливість довести протилежне.
Такий висновок суду суперечить положенням ст. 49 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, якою встановлено, що володіння
майном вважається правомірним, якщо інше не буде установлене
судом. Порушення встановленого законом порядку передачі
засновником майнового внеску не було оспорено особами, право яких
могло бути порушеним у судовому порядку.
Стосовно посилань скаржника на ухвалу господарського суду
м. Києва від 14.04.2003 у справі N 41/234 як на доказ належності
спірного майна на праві власності ТОВ "Торговий дім "Юком" слід
зазначити таке.
ПП "Фелікс" звернулося до суду з позовом про розірвання
договору купівлі-продажу майна, що є предметом договору N 137 від
08.01.2003. У подальшому сторони за договором, які є відповідачами
у справі, що розглядається, звернулися до суду з заявою про
затвердження тексту мирової угоди. Мирова угода зазначеною вище
ухвалою суду була затверджена. Зважаючи, що предмет позову про
розірвання договору, включає оспорення дійсності договору іншими
особами, які вважають своє право порушеним, мирова угода не може
бути доказом оцінки судом дійсності договору.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ПП "Фелікс" залишити без задоволення.
Постанову від 02.12.2003 Донецького апеляційного
господарського суду у справі N 15/281пд залишити без зміни.