ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2004 Справа N 13/300
Вищий господарський суд України у складі: суддя головуючий, судді
розглянув касаційну скаргу Чернігівського проектного
ремонтнобудівельного закритого акціонерного товариства "Ч", м.
Чернігів (далі - ЗАТ "Ч")
на рішення господарського суду Чернігівської області від
24.11.2003 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.01.2004
зі справи № 13/300
за позовом ЗАТ "Ч"
до Місії милосердя "Дорога до спасіння" при Всеукраїнському союзі
церков християн віри євангельської п'ятидесятників, м. Чернігів
(далі - Місія)
та
Релігійного центру Божої Церкви християн віри євангельської
України, м. Київ (далі - Релігійний центр)
про визнання недійсним укладеного відповідачами договору дарування
від 28.11.2002 незавершеного будівництва молитовного будинку.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача:
відповідачів: не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.11.2003,
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 15.01.2004, у задоволенні позову
відмовлено; здійснено заміну Об'єднання релігійних громад Християн
Віри Євангельської "Церква божа в пророцтвах" в Україні його
правонаступником - Релігійним центром. Рішення судових інстанцій
по суті спору мотивовано, з посиланням на приписи статей 2, 3, 29
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, статті 20 Закону
України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) (987-12)
тим, що предметом оспорюваного договору є культова будівля, а на
майно культового призначення, що належить релігійним організаціям,
не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.
У касаційній скарзі від 12.02.2004 ЗАТ "Ч" просить Вищий
господарський суд України скасувати рішення судових інстанцій по
суті спору та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Скаргу мотивовано тим, що предметом оспорюваного договору є об'єкт
незавершеного будівництва, а отже, цей об'єкт не може
використовуватись для задоволення релігійних потреб віруючих.
Відповідно до вимог статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК) сторони належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники Місії та Релігійного центру в судове засідання не
з'явились.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд дійшов висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до договору дарування від 28.11.2002 (далі - Договір)
Місією передано безоплатно Релігійному центрові у власність
незавершений будівництвом молитовний будинок, розташований за
адресою: м. Чернігів (далі - молитовний будинок);
- довідкою відділу у справах релігій Чернігівської обласної
державної адміністрації від 16.10.2003 № 114 засвідчено, що на
зазначену дату молитовний будинок використовується для задоволення
релігійних потреб віруючих і є культовою будівлею;
- будівництво молитовного будинку на час розгляду справи не
завершено, але він використовується для задоволення релігійних
потреб віруючих.
Причиною спору зі справи стало питання про правомірність
укладеного Договору між відповідачами.
Позивачем заперечується правильність встановлення судовими
інстанціями висновку про те, що молитовний будинок є культовою
будівлею. Ця обставина, на думку скаржника, має значення для
правильного вирішення спору зі справи, оскільки предметом Договору
є незавершена будівництвом будівля, на яку може бути звернено
стягнення за претензіями ЗАТ "Ч" як кредитора у разі визнання
Договору недійсним. Згідно з частиною 3 статті 29 Закону України
"Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та частиною третьою статті 20 Закону
України "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) (987-12)
на майно культового призначення, що належить релігійним
організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями
кредиторів.
Належність незавершеного будівництвом об'єкта до категорії
культових будівель судовими інстанціями встановлено на підставі
довідки відділу у справах релігій Чернігівської обласної державної
адміністрації.
Відповідно до частин першої та другої статті 31 Закону України
"Про місцеві державні адміністрації" ( 586-14 ) (586-14)
:
"Місцеві державні адміністрації при здійсненні своїх повноважень у
сфері управління взаємодіють з відповідними міністерствами та
іншими центральними органами виконавчої влади.
Управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих
державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним
міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади".
Відповідно до пункту 1 Положення про Державний комітет України у
справах релігій ( 1229/2000 ) (1229/2000)
, затвердженого Указом Президента
України від 14.11.2000 № 1229/2000 (далі - Положення) Державний
комітет України у справах релігій (Держкомрелігій України) є
центральним органом виконавчої влади, діяльність якого
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через
Міністра юстиції України. Держкомрелігій України вносить у
встановленому порядку пропозиції з питань формування державної
політики щодо релігії, церкви і релігійних організацій, забезпечує
її реалізацію, здійснює управління в цій сфері, а також
міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань,
віднесених до його відання.
Положенням не передбачено створення територіальних органів
Держкомрелігій України.
Згідно з підпунктом 11 пункту 4 Положення Держкомрелігій України
( 1229/2000 ) (1229/2000)
відповідно до покладених на нього завдань, зокрема,
здійснює облік релігійних організацій, що діють в Україні,
культових будівель і споруд, які належать або використовуються
цими організаціями. Отже фактичні дані про належність будівлі до
категорії культових можуть бути встановлені лише на підставі
документів або пояснень, наданих Держкомрелігій України.
Частиною другою статті 34 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що
обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути
підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування. Тому факт належності
молитовного будинку, який є предметом оспорюваного Договору, до
категорії культових будівель, судовими інстанціями встановлено
судовими інстанціями встановлено з порушенням правил статті 34 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
про допустимість доказів.
Крім того, судовими інстанціями встановлено, що будівництво
молитовного будинку на час розгляду справи не завершено, але він
використовується для задоволення релігійних потреб віруючих. Однак
згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи
містобудування" ( 2780-12 ) (2780-12)
закінчені будівництвом об'єкти
підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у
встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
На підставі викладеного судовими інстанціями порушено правила
оцінки доказів, визначені у статті 43 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, а тому не
можна вважати встановленим факт належності незавершеного
будівництвом об'єкту до категорії культових споруд.
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим неправильне застосування судовими інстанціями у цій
справі норм процесуального права не призвело до прийняття
неправильного рішення по суті спору. З огляду на предмет та зміст
позову ЗАТ "Ч" судові інстанції дійшли правильного висновку про
те, що позивачем не доведено обставин, з якими закон пов'язує
визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме:
відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої
форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно
полягає неправомірність дій сторін та інші обставини, що мають
значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 29 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
:
"1. Об'єктами права власності релігійної організації є культові
споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного,
культурнопросвітницького і виробничого призначення, жилі будинки,
грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх
діяльності.
2. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане
ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і
організаціями або передане державою чи придбане на інших
підставах, не заборонених законом".
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про свободу
совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) (987-12)
релігійні організації
володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм
на праві власності.
Об'єкти незавершеного будівництва не відносяться до кола об'єктів,
що вилучені з цивільного обороту або обмежені в обороті. Отже
релігійна організація як суб'єкт права власності на об'єкт
незавершеного будівництва має право вільно вчиняти щодо нього
прямо не заборонені законом угоди, включаючи усі угоди з
відчуження. Тому немає правових підстав для скасування судових
рішень зі справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-9 - 111-11 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Чернігівської області від 24.11.2003
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.01.2004 зі справи № 13/300 залишити без змін, а скаргу
Чернігівського проектного ремонтно-будівельного закритого
акціонерного товариства "Ч" - без задоволення.