ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2004 Справа N 6/147Н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Алчевської ОДПІ
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 29.10.2003 Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 6/147Н
за позовом ТОВ “Е”
до Алчевської ОДПІ
про визнання недійсним податкового розпорядження від
10.04.2003 № 6979/231-15
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 02.09.2003 господарського суду Луганської області
позов задоволено у зв’язку з необгрунтованістю оспорюваного
податкового розпорядження та з посиланням на правомірне
віднесення позивачем до складу податкового кредиту в січні 2001
р. сум ПДВ з придбаних ним у ПП “С” в грудні 2000 року товарно-
матеріальних цінностей, що підтверджується податковою накладною
№ 115/12 від 04.12.2000.
Постановою від 29.10.2003 Донецького апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
Алчевська ОДПІ у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові,
оскільки вважає, що в порушення ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
судом не прийнято до
уваги рішення Оболонського районного суду від 15.11.2002 у
справі № 2-4489/2002, яким установчі документи, свідоцтво про
реєстрацію платника ПДВ, всі первинні документи ПП “С”
(контрагента ТОВ “Е”) визнані недійсними з моменту їх видачі, та
ухвалу господарського суду Луганської області від 03.03.2003 у
справі № 4/1пд, якою договір № 122 від 04.12.2000 між ПП “С” та
ТОВ “Е” визнано неукладеним. Окрім того, скаржник посилається на
п. 1.4 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (
168/97-ВР ), згідно якого під продажем товарів розуміються будь-
які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-
продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами,
які передбачають передачу права власності на такі товари за
компенсацію, тобто обов’язковою умовою наявності оподатковуваної
ПДВ операції є наявність цивільно-правової угоди, а тому
визнання договору № 122 від 01.12.2000 неукладеним тягне певні
податкові наслідки, зокрема, у платника податків збільшується
валовий дохід та право на податковий кредит не виникає.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами
першої і апеляційної інстанцій та заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а
оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи
на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
На спірні податкові правовідносини, пов’язані з формуванням
позивачем в січні 2001р. податкового кредиту у зв’язку з
придбанням у контрагента певних товарів в грудні 2000 року,
поширюється дія п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.2.4, 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5,
7.5.1, 7.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що не враховано судами при прийнятті
рішення та постанови.
Відповідно до п. 7.4.5 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
пўдтвердженў податковими накладними. З врахування цього судом
першої інстанції встановлено факти перебування ПП “С” на
податковому обліку та відсутності анулювання свідоцтва про
реєстрацію ПП “С” як платника ПДВ на дату видачі податкової
накладної № 115/12 від 04.12.2000, після отримання якої у
покупця товару (позивача) виникло право на податковий кредит, як
це передбачено п. 7.5.1 ст. 7 вищезгаданого Закону.
Внаслідок проведеної відповідачем з 12.03.2003 по 17.03.2003
додаткової перевірки до комплексної документальної перевірки
дотримання позивачем податкового законодавства виявлено
порушення останнім п.п. 7.2.2, 7.2.4, 7.4.4 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яке полягало у
віднесенні позивачем до податкового кредиту у січні 2001 р. ПДВ
в сумі 540000 грн. з господарської операції з ПП “С”, про що
складено акт від 17.03.2003 № 309/231-24/24197025.
На підставі цього акта відповідачем 10.04.2003 прийнято
оспорюване податкове розпорядження, яким позивачу зменшено суму
бюджетного відшкодування по ПДВ за січень 2001р. на 224628 грн.
При цьому підставою для зменшення заявленого позивачем
від’ємного значення ПДВ в акті додаткової перевірки визначено ту
обставину, що позивачем необгрунтовано віднесено до податкового
кредиту у січні 2001 року суму ПДВ по господарській операції з
придбання товарів у ПП “С”, установчі документи якого визнано
недійсними рішенням Оболонського районного суду м. Києва від
15.11.2002 по справі № 2-4489/2002, та з огляду на ухвалу
господарського суду Луганської області від 03.03.2003 у справі
№ 4/1пд, якою встановлено факт відсутності укладення між ПП “С”
та ТОВ “Е” договору поставки від 01.12.2000 № 122 як такого, що
не містить істотних умов, передбачених ст.ст. 247, 248 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до 01.01.2004).
Відповідно до імперативних вимог ч. 4 ст. 35 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з
цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для
господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають
значення для вирішення спору.
Рішенням від 15.11.2002 Оболонського районного суду м. Києва у
справі № 2-4489/2002, яке набрало законної сили 16.12.200
(а.с 12,13 том 2), визнано недійсними установчі документи ПП “С”
(контрагента позивача) з моменту державної реєстрації, в тому
числі Статут ПП “С”, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від
31.10.2000 № 36048083 з моменту його видачі, всі первинні
документи ПП “С”.
Факт недійсності установчих документів (Статуту) ПП “С” з
моменту його державної реєстрації має істотне значення для
вирішення даного господарського спору, оскільки позивачем
віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, пов’язані з
придбанням товарів у ПП “С” за наслідками господарської операції
у грудні 2000 року.
Судом першої інстанції встановлено укладення між ТОВ “Е” та ПП
“С” в грудні 2000 року угоди купівлі-продажу товару без номера і
дати шляхом її оформлення видатковою накладною № 115/12 від
04.12.2000, податковою накладною № 115/12 від 04.12.2000,
податковою накладною № 115/12 від 04.12.2000 та актами прийому-
передачі векселів № 1 та № 2 від 28.12.2000.
Однак, встановлений судовим рішенням факт недійсності статуту ПП
“С” з моменту його державної реєстрації вказує на укладення
вищезазначеної угоди купівлі-продажу зі сторони продавця (ПП
“С”) неправоздатною особою, оскільки згідно зі ст. 6 Закону
України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
(чинного до
01.01.2004) та ст. 26 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній
до 01.01.2004) підприємство набуває прав юридичної особи з дня
його державної реєстрації. Зазначені обставини, які не враховано
судами при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не
виключають наявність підстав вважати, що укладена між позивачем
та ПП “С” в грудні 2000 року угода купівлі-продажу не породжує
юридичних наслідків з моменту її укладення, та не може бути
правомірною підставою для віднесення позивачем вартості
придбаних за нею товарів до складу валових витрат ІУ кварталу
2000 року та відповідних сум ПДВ до податкового кредиту. Окрім
того, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від
15.11.2002 встановлено також використання ПП “С” при проведенні
господарської діяльності неіснуючих печаток, а наявні у справі
накладна № 115/12 від 04.12.2000, податкова накладна № 115/12
від 04.12.2000 та акти прийому-передачі векселів від 28.12.2000
№ 1 та № 2 засвідчені печатками ПП “С”.
До того ж судом не враховано, що видаткова накладна № 115/12 від
04.12.2000 є первинним документом продавця, а згідно
вищезгаданого рішення суду з цивільної справи визнано недійсними
також всі первинні документи ПП “С”.
Відповідно до ст. 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
цивільні права та
обов’язки виникають з угод, передбачених законом, а також з
угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не
суперечать.
Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 154 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договір
може бути укладений як шляхом складання одного документа,
підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграма
телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.
В зв’зку з цим колегія вважає передчасними висновки суду першої
інстанції про підтвердження укладення угоди купівлі-продажу між
ТОВ “Е” та ПП “С” видатковою накладною № 115/12 від 04.12.2000,
податковою накладною від 04.12.2000 № 115/12 та актами прийому-
передачі векселів від 28.12.2000 № 1 та № 2, оскільки зазначені
документи (за винятком податкової накладної) підписані обома
сторонами та можуть свідчити лише про здійснення передачі товару
покупцю та вчинення ним в подальшому розрахунків за отриманий
товар із застосуванням векселів.
Судом залишено поза увагою обставини можливого укладення між
підприємствами угоди купівлі-продажу за правилами ст.ст. 154-156
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(оферта-акцепт), що є підставою для нового
розгляду справи. З матеріалів справи не вбачається придбання
позивачем у ПП “С” у грудні 2000 року товару на суму 3240000
грн. (в т. ч. 540000 грн. ПДВ), внаслідок укладення та виконання
певної цивільної угоди, в зв’язку з чим неможливо дійти
достовўрного висновку про правомірність віднесення платником
податку до податкового кредиту ПДВ в сумі 540000 грн.
Водночас колегія визнає помилковим відхилення судами першої та
апеляційної інстанцій рішення Оболонського райсуду м. Києва від
15.11.2002 з посиланням на п. 25.2 Положення про Реєстр
платників ПДВ (затверджено наказом ДПА України від 01.03.2000
№ 79 та зареєстровано в Мінюсті України 03.04.2000 за
№ 208/4429), згідно якого датою виключення платника податку з
реєстру на підставі судового рішення є відповідна дата прийняття
рішення, оскільки п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
встановлено принцип обов’язковості рішень суду.
Зазначеним вище рішенням суду з цивільної справи, яке набрало
законної сили, свідоцтво про реєстрацію ПП “С” як платника ПДВ
від 31.10.2000 № 36048083 визнано недійсним з моменту його
видачі, а тому згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
пункт 25.2 наведеного Положення не
підлягає застосуванню господарським судом до спірних
правовідносин, як такий, що не відповідає вимогам п. 9 ч. 3
ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Разом з тим з врахуванням цих обставин касаційна інстанція
вважає за необхідне на підставі ст. 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
доручити суду першої
інстанції при новому розгляді справи ретельно перевірити доводи
скаржника щодо оформлення податкової накладної № 115/12 від
04.12.2000 з порушенням п.п. 2, 18 Порядку заповнення податкової
накладної (затверджений наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165
та зареєстрований в Мінюсті України 23.06.1997 за № 233/2037),
що в разі підтвердження цих обставин означатиме позбавлення
позивача права на податковий кредит (п. 7.4.5 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
). Слід
також надати належну правову оцінку твердженням скаржника про
вчинення між ПП “С” та ТОВ “Е” операції безоплатного надання
товару, яка збільшує валовий доход платника податку, а право на
податковий кредит в такому разі не виникає.
За таких обставин суд апеляційної інстанції передчасно дійшов
висновку про відсутність у відповідача підстав для коригування
податкового кредиту позивача по ПДВ та тісно пов’язаного з цим
зменшення платнику податку бюджетного відшкодування по ПДВ.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського суду, судом першої та апеляційної
інстанцій всупереч вимогам ст.ст. 35, 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної
правової оцінки, а згідно імперативних вимог ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові
докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцўнки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору, та їх подальшого врахування в сукупності з фактич6ними
обставинами, встановленими судом першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7-111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Алчевської ОДПІ задовольнити частково.
Рішення від 02.09.2003 господарського суду Луганської області та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
29.10.2003 у справі № 6/147Н скасувати з передачею справи на
новий розгляд до господарського суду Луганської області.