ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2004 Справа N 4/26пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянув Ленінської міжрайонної державної податкової
касаційну скаргу інспекції у м. Луганську
на постанову від 18.11.2003
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 4/26пд
господарського суду Луганської області
за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Луганську
до приватного підприємства "ФФ", м. Луганськ
приватного науково-виробничого підприємства "К"
про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
від позивача не з'явилися
від відповідачів не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
В червні 2003 року Ленінська міжрайонна державна податкова
інспекція у м. Луганську пред'явила в суді позов до приватного
підприємства "ФФ" та приватного науково-виробничого підприємства
"К" про визнання недійсного на підставі ст. 49 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
укладеного між відповідачами договору купівлі продажу
№ 11М від 01.11.2000 та застосування наслідків передбачених ст. 49
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що між відповідачами 01.11.00
було укладено договір купівлі-продажу № 11М на постачання
некондеційного металопрокату та відходів кольорових та чорних
металів колишнього користування на загальну суму 180278,40 грн.
Факт виконання господарської операції двома сторонами
підтверджується податковими накладними № 58 від 05.11.00, № 64 від
27.11.00, № 65 від 29.11.00. Розрахунки проведені простим векселем
№ 643048811108, виданим 27.11.00 на суму 224800 грн., який
оплачений 18.12.00. Позивач послався на те, що статутні документи
ПП "ФФ" рішенням Жовтневого суду м. Луганська від 06.06.2002
визнано недійсними з моменту реєстрації, за юридичною адресою дане
підприємство не знаходиться, податкову звітність до органів
податкової служби не подає з 2000 року. Тобто угода була укладена
з корисливою метою приховування доходів, отриманих за цією угодою
від оподаткування.
11.07.2003 року та 01.08.2003 позивач уточнив позовні вимоги та
зазначив, що ПП "ФФ" завдало державі шкоду у вигляді недоплати
податку на додану вартість та просив застосувати правові наслідки
до сторін передбачені ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, тобто стягнути
вартість в розмірі 180278,40 грн., отриманий за товар з ПП "ФФ" на
користь приватного науково-виробничого підприємства "К", а з
останнього стягнути в доход держави вартість отриманого від ПП
"ФФ" товару на суму 180278,40 грн.
Рішенням господарського суду Луганської від 07.08.2003 в позові
відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
18.11.2003 рішення залишено без змін.
Відмовляючи в позові та залишаючи рішення без змін господарські
суди виходили з того, що для визнання угоди недійсною в зв'язку з
порушенням законодавства про податки податковий орган повинен
довести та надати докази спрямованості укладеної угоди не тільки
на порушення податкового законодавства, але й наявність хоча б у
однієї із сторін умислу своїми діями нанести шкоду інтересам
держави і суспільства. Податківцями не доведено, чим саме
підтверджується спрямованість оспорюваних угод на приховування
доходів від оподаткування - відсутні докази, що органи ДПІ
донараховували сторонам за зазначеним договором ті чи інші податки
або застосовували до них штрафні санкції за порушення податкового
законодавства.
В касаційній скарзі Ленінська міжрайонна державна податкова
інспекції у м. Луганську просить рішення господарського суду та
постанову апеляційного господарського суду скасувати, прийняти
нове рішення яким позов задовольнити, посилаючись на те, що
судовими інстанціями при розгляді справи допущено порушення ст. 49
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи і їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з
наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Жовтневим районним судом м.
Луганська 06.06.02 визнано недійсними установчі документи ПП "ФФ"
з моменту державної реєстрації - 07.06.2000 р. та відмінено
державну реєстрацію у зв'язку з тим, що ПП "ФФ" було зареєстровано
особою, яка не мала наміру здійснювати підприємницьку діяльність.
Разом з тим, судом встановлено, що ПП "ФФ" за юридичною адресою не
знаходиться, останній раз подавало податкову звітність в 2000
році.
Цей висновок суду не спростовано ні відповідачем ні судовими
інстанціями.
Рішення суду набуло законної сили 07.07.2002 і не скасовано (а.с.
54).
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, рішення суду з цивільної справи, що набрало законної
сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які
встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Відмовляючи в позові про визнання укладеної між відповідачами
угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК ( 435-15 ) (435-15)
, попередні судові
інстанції не встановили достатніх фактичних правових підстав для
віднесення оспорюваної угоди до такої, що спрямована на ухилення
від сплати податків.
Але, господарські суди не звернули увагу та не дали належної
правової оцінки інформації податкової інспекції (а.с.57), яка
також була підтверджена районним судом, про те, що ПП "ФФ"
останній раз подавало податкові декларації і документи
бухгалтерської звітності до 19.09.2000 року, угода укладена
01.11.2000 року.
Виходячи з наведеного, господарським судам необхідно з'ясувати чи
сплачувало ПП "ФФ" податки і збори з моменту укладання угоди,
тобто з 01.11.2000 року, та чи знайшла своє відображення сума за
оскарженим договором у податковій звітності приватного
підприємства.
Крім того, господарськими судами при вирішенні спору належним
чином не перевірено, чи суперечила діяльність ПП "ФФ", в тому
числі й укладання не уповноваженою особою оспорюванної угоди,
одному з принципів існуючого ладу - сплачувати податки та збори,
тобто інтересам держави і суспільства.
Судом не надано належної правової оцінки меті учасників
господарських угод, з врахуванням таких обставин в їх сукупності,
як визнання установчих документів ПП "ФФ" недійсними.
Викладене свідчить про те, що в порушення ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
судами не вжито заходів для всебічного, повного і
об'єктивного розгляду справи, а тому рішення та постанова прийняті
за неповно з'ясованими обставинами справи.
Згідно зі ст. 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода
вважається недійсною, якщо укладена з метою, завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства.
В пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28
квітня 1978 року із змінами та доповненнями "Про судову практику в
справах про визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
вказано, що
до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави
і суспільства, зокрема належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен з'ясувати
наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод
недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Суд не з'ясував обставин, які мають значення для правильного
вирішення спору, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
призвело до висновку, з яким Вищий господарський суд України
погодитись не може.
З урахуванням викладеного, постановлені судові рішення підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене,
всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини
справи і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Луганську задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.11.03
та рішення від 07.08.03 господарського суду Луганської області у
справі № 4/26пд скасувати, справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.