ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2004 Справа N 12/276-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому
судовому засіданні Державної податкової інспекції у м.
касаційну скаргу Вінниці
на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 23.12.2003
у справі № 12/276-03
господарського суду Вінницької області
за Державного підприємства Міністерства
позовом оборони України "В"
до Державної податкової інспекції у м.
Вінниці
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
за участю представників сторін від:
позивача
-
відповідача
-
Державне підприємство Міністерства оборони України "В"
звернулось до господарського суду з позовом про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від
25.06.2003 № 000572602/0
щодо стягнення земельного податку на загальну суму
24 911, 61 грн..
Рішенням господарського суду Вінницької області від 18.09.2003
позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-
рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці №
0000572602/0 від 25.06.2003.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
23.12.2003 рішення господарського суду Вінницької області від
18.09.2003 у зазначеній справі залишено без змін, а апеляційну
скаргу ДПІ у м. Вінниці - без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у
м. Вінниці подала касаційну скаргу, в якій просить постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 23.12.2003
скасувати та прийняте нове рішення, яким в позові відмовити.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ДПІ у м. Вінниці
посилається на неправильне застосування апеляційним
господарським судом норм матеріального права, а саме: ч. 10 ст.7
закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
з підстав,
викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту
встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки
в рішенні місцевого господарського суду та постанові
апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи вбачається, що Державне підприємство
Міністерства оборони України "В" зареєстровано як суб'єкт
підприємницької діяльності (свідоцтво про державну реєстрацію
від 17.04.2000, ідентифікаційний код 07871258).
Державне підприємство Міністерства оборони України "В" діє на
підставі Статуту, яким визначено, що підприємство позивача
засноване на державній формі власності і підпорядковане
Міністерству оборони України.
Підприємство позивача є платником податку на землю, що
підтверджено наданими ним документами, а саме реєстраційними
картками кадастрового обліку на підставі, яких здійснюється
нарахування податку на землю, зведений розрахунок суми
земельного податку на 2002-2003 роки, копії платіжних документів
щодо фактичної сплати позивачем земельного податку за період з
липня 2002 року та за 1 квартал 2003 року.
Разом з тим, на підставі акту перевірки ДПІ у м. Вінниці від
20.06.2003 № 332/26-20-21 "Про результати позапланової
документальної перевірки дотримання вимог податкового
законодавства Державного підприємства Міністерства оборони
України "В" за період з 01.01.2002 по 01.04.2003" встановлено
заниження плати за землю за перевіряємий період на суму 16 607,
74 грн..
За результатами перевірки, ДПІ у м. Вінниці прийнято податкове
повідомлення-рішення від 25.06.2003 № 000572602/0, яким
позивачу за порушення вимог ст.26 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
визначено податкове зобов'язання -
донараховано земельного податку на загальну суму 24 911, 61
грн..
ДПІ у м. Вінниці, обґрунтовуючи свою позицію щодо донарахованих
сум земельного податку, дійшла висновку про допущенні
позивачем порушення в частині заниження суми податку на землю у
перевіряємий період, оскільки підприємство позивача в порушення
ч. 1 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
нараховувало плату на землю в розмірі 25% від встановленої
ставки податку 1% від грошової оцінки земельної ділянки, в той
час як дія зазначеної правової норми зупинена Законами України
про Державний бюджет на 2002 та 2003 рік. Однак, при здійсненні
перевірки відповідачем досліджено представлені позивачем докази:
щодо розміру земельних ділянок позивача, за який сплачено
податок на землю у звітному податковому періоді, договори
оренди приміщень у Фонду комунального майна, договори надання в
оренду власних приміщень, договори суборенди, первинні
бухгалтерські документи по орендній платі.
Апеляційний господарський суд, підтримавши рішення місцевого
господарського суду, дійшов висновку, що судом першої інстанції
зроблено правильний висновок про правомірність обчислення і
сплати позивачем земельного податку в розмірі, встановленому
частиною 10 статті 7 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Судова колегія, оцінивши матеріали справи, та здійснивши правову
оцінку процесуальних документів, прийнятих судом першої
інстанції та судом апеляційної інстанції, приходить до висновку,
що касаційна скарга Державної податкової інспекції у м. Вінниці
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для нарахування земельного податку є
дані державного земельного кадастру.
За пунктом 2 Положення про порядок ведення державного земельного
кадастру ( 15-93-п ) (15-93-п)
, що затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 12.01.1993 № 15 з подальшими
змінами та доповненнями (далі - Положення), державний
земельний кадастр включає дані реєстрації права власності,
права користування землею та договорів на оренду землі,
обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів,
зонування територій населених пунктів, економічної та
грошової оцінки земель. Згідно з пунктом 4 Положення ( 15-93-п ) (15-93-п)
державний земельний кадастр ведеться Держкомземом,
управліннями земельних ресурсів обласних державних
адміністрацій, виконавчими комітетами міських Рад народних
депутатів. Відповідно до пункту 1 Положення державний
земельний кадастр призначений, зокрема, для забезпечення
заінтересованих установ, організацій відомостями про
правовий режим земель з метою обґрунтування розмірів
плати за землю.
Згідно ч. 10 ст. 7 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
встановлено, що податок на земельні ділянки, подані для
Збройних Сил України та інших військових формувань, створених
відповідно до законодавства України, справляється у розмірі 25%
суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої
та другої цієї статті.
В той же час, дію частини 10 статті 7 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
на підставі статті 55
Закону України "Про Державний бюджет України на 2002
рік" ( 2905-14 ) (2905-14)
та статті 62 Закону України "Про
Державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 ) (380-15)
зупинено в
частині розміру податку за земельні ділянки, надані для Збройних
Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно
до законів України.
Свої заперечення з приводу поданого позову, відповідач мотивує
тим, що у зв'язку з тим, що дія вказаної правової норми зупинено
ні судом, ні податковим органом не могло бути застосовано
пільгу щодо сплати податку на землю, яка була зупинена, така
прерогатива належить виключно законодавчому органу України.
Колегія суддів з приводу доводів відповідача зазначає, що Закон
України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
визначає причини
побудови системи оподаткування, податки і збори (обов'язкові
платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також
права, обов'язки та відповідальність платників, встановив, що
ставки, механізм справляння податків: зборів (обов'язкових
платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися
або змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування (ч. 3 ст. 1). Зміни податкових ставок і механізм
справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть
запроваджуватись Законом України "Про Державний бюджет України"
на відповідний рік (ч. 2 ст. 7); Закон України "Про бюджетну
систему України" ( 512-12 ) (512-12)
(ч. 4 ст. 28) Закон України "Про
Державний бюджет України" не може встановлювати нові, змінювати
чи скасовувати існуючі податки, збори, вносити зміни до чинного
законодавства з питань оподаткування.
Враховуючи ту обставину, що Закон України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
є спеціальним законом про
оподаткування, виходячи з правила співвідношення загальної і
спеціальної норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають
застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з
оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими
законами, крім законів про оподаткування.
Положення пп. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
слід застосовувати з
врахуванням вищезазначеного правила співвідношення спеціальної і
загальної норм права. Цей закон є спеціальним законом з питань
оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань
юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними
цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів),
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами, у тому числі за
порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає
процедуру оскарження дій органів стягнення, а отже має
застосовуватись до правовідносин, які є предметом судового
розгляду.
Викладене дає підстави вважати, що постанова Житомирського
апеляційного господарського суду відповідає вимогам чинного
законодавства, тому підстав для її скасування не вбачається.
Однак, з мотивувальної частини постанови Житомирського
апеляційного господарського суду від 23.12.2003 слід виключити
абзац наступного змісту: "Конституційний суд України в рішенні
від 20.03.2002 року зазначив: положення частини четвертої ст. 28
Закону України "Про бюджетну систему України" ( 512-12 ) (512-12)
щодо
заборони законом про Держаний бюджет України вносити зміни до
чинного законодавства означає і неможливість зупинення дії
чинних законів в частині встановлення ними пільг, компенсацій і
гарантій, які фіксуються з бюджетів усіх рівнів", оскільки
наведене обґрунтування правової позиції апеляційного
господарського суду з посиланням на зазначене рішення
Конституційного Суду України не може бути застосоване до спірних
правовідносин в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці
від 23.01.2004 № 1062/10/10 залишити без задоволення, а
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
23.12.2003 у зазначеній справі залишити без змін.
2. Виключити з мотивувальної частини постанови Житомирського
апеляційного господарського суду від 23.12.2003 р. абзац
наступного змісту: "Конституційний суд України в рішенні від
20.03.2002 року зазначив: положення частини четвертої ст. 28
Закону України "Про бюджетну систему України" ( 512-12 ) (512-12)
щодо
заборони законом про Держаний бюджет України вносити зміни до
чинного законодавства означає і неможливість зупинення дії
чинних законів в частині встановлення ними пільг, компенсацій і
гарантій, які фіксуються з бюджетів усіх рівнів".