ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2004 Справа N 9/130-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Жмеринської об'єднаної державної
судовому засіданні податкової інспекції
касаційну скаргу
на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 29.12.2003
у справі № 9/130-03
господарського суду Вінницької області
за позовом Державного територіально-галузевого
об'єднання "З"
до Жмеринської об'єднаної державної
податкової інспекції
про визнання недійсним рішення ДПІ,
за участю представників від:
позивача
-
відповідача
-
Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.06.2002
позов задоволено. Визнано недійсним рішення № 49-23-013303914
від 28.12.2001 про застосування та стягнення сум штрафних
санкцій.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
11.12.2002 рішення господарського суду Вінницької області від
20.06.2002 залишено без змін з тих же мотивів, а апеляційну
скаргу - без задоволення.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2003
постанову Київського апеляційного господарського суду від
11.12.2002 та рішення господарського суду Вінницької області від
20.06.2002 у цій справі - скасовано, а справу передано на новий
розгляд до господарського суду Вінницької області.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 12.06.2003
позов задоволено. Визнане недійсним рішення Жмеринської
об'єднаної державної податкової інспекції № 49-23-013303914 від
28.12.2001 про застосування та стягнення сум податків, зборів
(обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та
іншого законодавства.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
29.12.2003 рішення господарського суду Вінницької області від
12.06.2003 залишено без змін, а апеляційну скаргу - без
задоволення.
Жмеринська ОДПІ, звертаючись з касаційною скаргою, просить
скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського
суду, та прийняти нове рішення про відмову в позові Державному
територіально-галузевому об'єднанню "З", оскільки вважає, що
апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми
матеріального, з підстав викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши представників сторін, проаналізувавши правильність
застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, звертаючись з позовом до господарського суду, просить
визнати недійсним рішення Жмеринської об'єднаної державної
податкової інспекції від 28.12.2001 № 49-23-01/3303914, яким
до позивача застосовано штраф у п'ятикратному розмірі вартості
проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено
невідповідність у сумі 885 870, 00 грн., та подвійний розмір
вартості торгових патентів за повний термін діяльності із
зазначеним порушенням у сумі 25 600, 00 грн..
Підставою до застосування зазначених штрафних санкцій є виявлені
під час перевірки Жмеринської об'єднаної державної податкової
інспекції порушення податкового законодавства з боку позивача, а
саме те, що відповідно до бухгалтерських накладних на видачу
продуктів у рейс, товарних звітів, рапортів зміни, квитанцій про
отриману виручку від пасажирів із січня 2001р., Дільницею
здійснювалась торгівельна діяльність пивом, газованою водою,
дрібно-фасованою продукцією, іншими товарами та надавались
послуги зв'язку "Експрес-передача" за готівкові кошти пасажирам
провідниками у вагонах без придбаних торгових патентів та
застосування реєстраторів розрахункових операцій (акти перевірки
від 24.12.2001 та від 28.01.2002).
Вищий господарський суд України, скасовуючи попередньо прийняті
по справі судові рішення та направляючи справу на новий розгляд,
зазначив, що мотивація правової позиції місцевого господарського
суду та апеляційного господарського суду з приводу розгляду
спірних правовідносин ґрунтувалась на нормах ст.3 Закону України
"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та п.
2 "Переліку окремих форм та умов проведення діяльності в сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг", якими дозволено
проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів
розрахункових операцій із використанням розрахункових книжок та
книг обліку розрахункових операцій, включено продаж у поїздах
лише чаю та кави, а також отримання плати провідниками в поїздах
за користування постільною білизною. Однак, враховуючи, що
роздрібна торгівля соками, безалкогольними напоями, пивом,
дрібно-фасованою продукцією та надання додаткових послуг у
пасажирських поїздах (зв'язку, замовлень таксі, резервування
місць у готелях) не включені до зазначеного переліку, то судовим
інстанціям, при новому розгляді справ, слід було належним чином
дослідити питання, чи в даному випадку позивачем реалізовувались
товари та надавались послуги, які не включені до п. 2 "Переліку
окремих форм та умов проведення діяльності в сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг".
Відповідно до частини першої статті 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Разом з тим, апеляційний господарський суд, підтримуючи рішення
місцевого господарського суду, дійшов висновку, що позиція
господарського суду першої інстанції про те, що вагони
пасажирських поїздів (на відміну від вагонів ресторанів) не є
пунктами продажу товарів і тому вимоги відповідача щодо
придбання торгового патенту на вагон пасажирського поїзду є
безпідставними.
В той же час, як зазначає апеляційний господарський суд, що
діючим законодавством не визначений порядок розрахунків за
надані послуги в поїздах, а саме немає механізму, який би чітко
регламентував безпечний та надійний порядок установки та
експлуатації реєстраторів розрахункових операцій у пасажирських
вагонах, не вивчено фактичну наявність технічних можливостей
рухомого складу залізничного транспорту для застосування РРО, не
проведені технологічні, метрологічні іспити РРО (на вібрацію,
шум та інші шкідливі фактори).
Судова колегія, оцінивши матеріали справи, та здійснивши правову
оцінку процесуальних документів, прийнятих судом першої
інстанції та судом апеляційної інстанції, приходить до висновку,
що касаційна скарга Жмеринської об'єднаної державної податкової
інспекції підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною другою статті 34 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи, які
відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Так, апеляційний господарський суд не спростовуючи доводи
відповідача щодо необхідності застосування реєстратора
розрахункових операцій, обґрунтовує свою позицію тим, що
використання зазначених технічних засобів унеможливлюється,
оскільки не вивчено фактичну наявність технічних можливостей
рухомого складу залізничного транспорту для застосування РРО.
Разом з тим, апеляційний господарський суд вдається до аналізу
технічних вимог діючих моделей РРО, досліджує можливі потужності
бортової мережі живлення пасажирських вагонів на предмет
можливості її використання для підключення РРО.
Згідно до статті 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь
встановленої сили.
Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
для роз'яснення питань, що виникають
при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних
знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Судовим інстанціям у цій справі необхідно було відповідно
до вимог статті 41 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
призначити відповідну судову експертизу
для роз'яснення цього питання, а не перебирати на себе не
притаманні суду функції експерта. Господарські суди не повинні
встановлювати технічні характеристики РРО, вивчати існуючи
моделі РРО та давати висновки з приводу можливості застосування
того чи іншого технічного засобу в сфері торгівельної
діяльності, враховуючи специфіку суб'єкта підприємницької
діяльності, який їх застосовує.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
Украєни ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Жмеринської об'єднаної державної податкової
інспекції № 242/10/31-013 від 26.01.2004 задовольнити частково.
2. Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
29.12.2003 та рішення господарського суду Вінницької області
від 12.06.2003 скасувати, а справу № 9/130-03 передати на
новий розгляд до господарського суду Вінницької області в іншому
складі суду.