ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.03.2004 Справа N А-13/73-03
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.
суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м.Харкова
на постанову від 03.11.03 p.
Харківського апеляційного господарського суду
у справі №А-13/73-03
господарського суду Харківської області
за позовом ТОВ "XXX"
до ДПІ у H-ському районі м.Харкова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
позивача: не з'явились
відповідача: А.А.А. (дов. № 4261/10/10-025 від 01.07.03 p.) Б.Б.Б.
(дов. № 1334/10/10-025 від 03.03.04 p.)
У слуханні справи оголошувалась перерва до 11.03.04. На оголошення
резолютивної частини постанови з'явились представники: Б.Б.Б. (за.
дов.)
За згодою сторони відповідно до ч.2 ст.85 та ч.1 ст.111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні від 11.03.04 були оголошені лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського
суду України.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя
Водолажська Н.С.) від 08.07.03 в позові відмовлено з посиланням на
необгрунтованість позовних вимог.
Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського
суду у складі: головуючого Гагіна М.В., суддів: Лакізи В.В.,
Токаря М.В. від 03.11.03 рішення місцевого господарського суду
скасовано, податкове повідомлення-рішення ДПІ у H-ському районі
м.Харкова від 11.03.03 №0004192310/3 визнано недійсним.
ДПІ у H-ському районі м.Харкова звернулось до Вищого
господарського суду України із касаційною скаргою на постанову
Харківського апеляційного господарського суду, вважаючи, що дана
постанова прийнята внаслідок неправильного застосування та
порушення норм матеріального права, а тому просить її скасувати,
рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м.Харкова на постанову
Харківського апеляційного господарського суду, заслухавши
представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на
предмет правильності їх оцінки судом, а також правильність
застосування норм матеріального права відзначає наступне:
ДПІ у H-ському районі м.Харкова було проведено перевірку ТОВ "XXX"
з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з
08.02.01 по 01.07.02, про що складено акт від 16.09.02.
№250/23-104 На підставі акту ДПІ у H-ському районі м.Харкова було
прийнято спірне повідомлення-рішення, яким нараховано ПДВ в сумі
8425,13 грн. та застосовані штрафні (фінансові санкції в розмірі
2705,72 грн., оскільки перевіркою було встановлено безпідставне
віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ. Зокрема, у
акті перевірки зазначено, що у квітні 2002 підприємство
безпідставно віднесло до податкового кредиту ПДВ в сумі 490 грн. з
вартості придбаних чоловічих костюмів, чим порушило положення п.
7.4.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Питання придбання, розподілу та оподаткування спецодягу
врегульоване спеціальними нормами. Зокрема, відповідно до 10
Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ) (2694-12)
та ст. 163 КЗпП
України ( 322-08 ) (322-08)
розроблено Положення порядок забезпечення
працівників підприємств необхідним для трудового процесу
спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами
індивідуального захисту ( z0667-96 ) (z0667-96)
, затверджене Державним
Комітетом України по нагляду за охороною праці. Якщо цим
положенням передбачено, що з урахуванням специфіки виробництва,
вимог технологічних процесів і нормативних актів з охорони праці
за узгодженням з представниками профспілкових органів, за рішенням
трудового колективу підприємства працівникам можуть видаватись
засоби індивідуального захисту (далі ЗІЗ) і ці засоби вважаються
власністю підприємства, обліковуються як інвентар і підлягають
обов'язковому поверненню при звільненні, переведенні на тому ж
підприємстві на іншу роботу, для якої дані ЗІЗ не передбачені
нормами, а також після закінчення строків їх носіння замість
одержуваних нових ЗІЗ. Господарським судом було встановлено, що
позивачем не надано документи, які підтверджують господарське
визначення придбаних чоловічих костюмів, віднесення їх до
фірмового одягу, відповідачем суду надані накладна витрат № 101
від 23.04.02 та податкова накладна за цим же номером та від цієї ж
дати, по яким підприємство одержало від ВТП ТОВ "ZZZ" костюми
чоловічі М-302 в кількості 10 одиниць загальною вартістю 2940,0
грн. (ПДВ 490 грн.). Також позивачем не надані докази того, що ці
костюми були використані на проведення передпродажних та рекламних
заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються
(надаються) підприємством, оскільки відсутні докази того, що
адміністратори та інспектори з безпеки здійснюють або зобов'язані
їх здійснювати і які саме заходи віднесені до їх повноважень.
Зважаючи на посилання позивача на приписи п. 5.4.4 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
слід відзначити, що у позові відсутні посилання на документи, які
б підтвердили що ці костюми могли бути використані як подарунки
або зразки товарів в рекламних цілях. Касаційна інстанція не має
права повторно перевіряти та оцінювати докази по справі. З
урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що господарський
суд правомірно дійшов до висновку про безпідставне віднесення
позивачем до податкового кредиту ПДВ з вартості придбаних
костюмів.
В акті перевірки вказано, що підприємство в порушення вимог п.
7.4.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, який
встановлює, що податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації, включило до податкового кредиту у березні 2001 р.
суми ПДВ з сум орендної плати Акціонерному товариству "QQQ", які
були сплачені в січні 2001 р. в сумі 400 грн. тоді як реєстрація
підприємства позивача відбулася у лютому 2001 р., а діяльність
була розпочата у березні 2001 р.
Як вбачається з акту перевірки, підприємство позивача було
зареєстроване у виконкомі H-ської районної Ради м. Харкова
XX.XX.01, а як платник ПДВ одержало свідоцтво XX.XX.01. Відповідно
до п.7.5.1 ст.7 Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
тільки у
належним чином зареєстрованого платника ПДВ може виникнути право
на податковий кредит і це право може виникнути тільки у той
період, на який приходиться дата здійснення першої з подій: або
дата списання коштів з банківського рахунку платника датку в
оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку
(товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних
дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання
податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником
податку товарів (робіт, послуг). Оскільки на час проведення
операції - оренди приміщення підприємство не було зареєстроване
платником ПДВ, у нього відсутнє право на вкпючення до податкового
кредиту в інший податковий період сум податку, сплаченого в сумі
орендної плати.
В акті перевірки зазначено, що підприємство з червні 2001 по
липень 2002 відносило до складу податкового кредиту суми ПДВ,
сплачені за отримані від ДП "YYY" товари, тоді як податкові
накладні по цим операціям не були оформлені належним чином,
оскільки в них податковий номер платника податку не відповідає
даним "YYY", місце розташування юридичної особи не відповідає
дійсності (вказане м. Харків, а на печатці - м. Київ).
Відповідно до п.п. 7.2.1 ст. 7 Закону України "Про ПДВ"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку зобов язаний надати покупцю
податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової
накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім я та по батькові
фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану
вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх
кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без
врахування податку і ставку податку та відповідну суму податку в
цифровому визначенні: загальну суму коштів, що підлягають сплаті з
урахуванням податку. Господарським судом було встановлено, що суду
надані податкові накладні, в яких відсутні порядковий номер,
індивідуальний податковий номер продавця - ДП "YYY" та такий же
номер покупця -позивача, номери свідоцтва про реєстрацію платника
ПДВ як продавця так і покупця, адреса продавця не відповідає даним
на печатці (м. Харків), тоді як на печатці вказане м. Київ. Крім
того, за даними поштового довідника, в якому наведений перелік
всіх вулиць, провулків, проспектів тощо м. Харкова, в м. Харкові
відсутня вулиця або вул. Ч-ська. В п. 7.2.1 ст. 7 Закону Україні
"Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначені обов'язкові реквізити, які
повинні бути у податковій накладній, а саме: порядковий номер,
дата виписування накладної, назва юридичної особи, податковий
номер платника податку (продавця та покупця), місце розташування
юридичної особи. Оскільки в наданих податкових накладних відсутні
дані, які підтверджують реєстрацію продавця платником ПДВ і що
даному підприємству присвоєний індивідуальний податковий номер, у
позивач відсутні підстави стверджувати, що вони виписані належною
особою.
Оскільки відповідно до п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про ПДВ"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється включення о податкового кредиту
будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -
актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт
(послуг), господарський суд правомірно дійшов до висновку, що у
позивача не було законного права включати суми ПДВ по вказаним в
акті операціям до податкового кредиту.
В п. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначено,
що податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт,
слуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається
товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що
підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) або прийняття платежу
із зазначенням суми податку. У разі порушення продавцем рядку
виписування податкової накладної на вимогу покупця згідно з п.
7.2.6 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
покупець має право звернутися до
кінця поточного податкового періоду з відповідною заявою до органу
державної податкової служби за своїм місцезнаходженням. До заяви
додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів,
що засвідчують придбання товарів (робіт, послуг). Своєчасно подана
заява є підставою для включення до податкового кредиту суми
податку на додану вартість, сплачену у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг). Господарським судом було встановлено, що
позивачем не надані будь-які докази, які б підтвердили те, що
підприємство зверталося до відповідача з заявою і надавало
необхідні документи для підтвердження податкового кредиту по цим
операціям.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення
місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а
постанова Харківського апеляційного господарського суду -
скасуванню, як така, що прийнята при неправильному застосуванні
податкового законодавства.
Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого
Господарського суду України,
ПОСТАНОВИЛА
Касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м.Харкова задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
03.11.03 p. у справі №А-13/73-03 скасувати, рішення господарського
суду Харківської області від 08.07.03 p. залишити без змін.
Головуючий Є. Першиков
Судді : Г.Савенко
І.Ходаківська