ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
11.03.2004 Справа N А-13/261-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.,
судді
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної
податкової інспекції Харківської області
на постанову від 04.11.2003р. Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № А-13/261-03 Господарського суду
Харківської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Лінк”
до Дергачівської міжрайонної державної
податкової інспекції Харківської області
про Визнання недійсним розпорядження та податкового
повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Рубаненко Л.В., за довіреністю
відповідача – не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від
29.08.2003р. (суддя Водолажська Н.С.) позов задоволено.
Розпорядження Дергачівської міжрайонної державної податкової
інспекції Харківської області № 23-104/31341959/18 про внесення
змін у визначену платником суму податку на додану вартість за
результатами попередньої перевірки податкової декларації по
податку на додану вартість, яким зменшено заявлену платником
суму відшкодування за березень 2002 року на 85498,0 грн. та
податкове повідомлення-рішення № 0001622310/0 від 14.06.2002
року про податкове зобов`язання з податку на додану вартість у
сумі 9147,0 грн. визнано недійсним.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
4.11.2003 (колегія суддів: Філатов Ю.М.(головуючий)), суддів:
Івакіна В.О., Сіверін В.І.,) зазначене рішення залишено без
змін.
Дергачівська міжрайонна державна податкова інспекція Харківської
області (далі за текстом – Дергачівська МДПІ) звернулася до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
не погоджується з постановою Харківського апеляційного
господарського суду та вважає, що судом апеляційної інстанції
невірно застосовано норми матеріального права, а саме,
п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у зв'язку з чим просить скасувати
рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2003р.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
4.11.2003р., та прийняти нове рішення, яким відмовити у
задоволені позову ТОВ “Лінк”.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем заявлені позовні вимоги
щодо визнання недійсним розпорядження № 23-104/3134199/18 про
внесення змін у визначену платником суму податку на додану
вартість за результатами попередньої перевірки податкової
декларації по податку на додану вартість, яким зменшено заявлену
платником суму відшкодування за березень 2002 року на 85498,0
грн. та податкового повідомлення-рішення № 0001622310/0 від
14.06.2002 року про податкове зобов`язання з податку на додану
вартість у сумі 9147,0 грн. Спірне розпорядження та податкове
повідомлення-рішення прийняті на підставі акту № 23/104 (дата
складання акту не вказана) перевірки з питань правильності
визначення сум податку на додану вартість, що підлягають
відшкодуванню з бюджету за березень 2002 року.
В період, що перевірявся, підприємство виконало зобов'язання за
зовнішньоекономічними контрактами № 07-0-СН та № 17-D-Р від
11.02.02р. та відвантажило на користь “Interlink Cоrроrаtіоn
Ltd” шкіри великої рогатої худоби мокросолені. Валютні кошти на
рахунок позивача надійшли від покупця у встановлені строки, що
підтверджено довідками банку. Факт вивезення товару за межи
митної території України підтверджені ВМД (перелік наведений в
акті перевірки, копії залучені до справи).
В наданих ВМД експортером товарів вказаний позивач. Але,
оскільки вивезення передбачено на умовах FСА (м. Харків),
перевіряючими зроблений висновок про те, що позивачем невірно
застосована ставка податку по контракту з
нерезидентом. Міжнародними правилами по тлумаченню термінів
“Інкотермс” (1990) визначено: FСА “ФРАНКО-ПЕРЕВІЗНИК” - умова
означає, що зобов'язання продавця по постачанню вважається
виконаним після передачі товару, очищеного від мита на експорт
під відповідальність перевізника, що названий покупцем, в
зазначеному місці та пункті.
Таким чином, на думку перевіряючих, підприємство виконало
поставку на користь нерезидента на митній території України.
Актом перевірки зазначено, що враховуючи те, що вивезення товару
з митної території України виконувалось нерезидентами та право
власності на товар від позивача до нерезидентів перейшло на
митній території України, операції по вищевказаному контракту
оподатковуються за ставкою 20% згідно пп. 6.1 ст. 6 Закону
України “Про ПДВ” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а підприємство в порушення
пп. 6.2.1 ст. 6 зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
застосувало до
цих операцій нульову ставку оподаткування.
Колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що місцевий
господарський суд та апеляційний господарський суд, приймаючи
судові рішення, належним чином надали правову оцінку обставинам
справи, з приводу яких заявлено позовні вимоги.
При прийнятті оскарженого розпорядження і рішення відповідачем
не взято до уваги те, що згідно з п. 6.2.1 ст. 6 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податок за
нульовою ставкою обчислюється щодо операцій із продажу товарів,
вивезених (експортованих) платником податку за межі митної
території України. Частиною 3 цього підпункту чітко визначено
поняття вивезення (експортування) товарів: товари вважаються
вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної
території України в разі, якщо їх вивіз (експортування)
засвідчено належним чином оформленою митною вантажною
декларацією.
Представлені позивачем, у суді першої інстанції, вантажні митні
декларації оформлена відповідно до Положення про вантажну митну
декларацію ( 574-97-п ) (574-97-п)
, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України № 574 від 09.06.97 р., є особиста номерна
печатка інспектора, що здійснив митне оформлення товару. У
митній вантажній декларації відправником та декларантом
зазначений позивач. Той факт, що товар перетнув митний кордон
України 16.03 та 21.03.02 р. підтверджений довідкою в.о.
начальника Східної регіональної митниці.
Крім того, відповідно до Постанови КМУ № 243 ( 243-2002-п ) (243-2002-п)
від
01.03.02р., як набрала чинності з 13.03.02р., напис про фактичне
вивезення товарів здійснюється на п'ятому основному (оригіналі)
аркуші ВМД, але відповідний порядок був затверджений наказом
Державної митної служби та ДПА України лише 21.03.02 р. наказом
№ 163/121 (зареєстрований в Мінюсті України 26.0302 р.).
Судами обох попередніх інстанцій було встановлено, що всі
товари, на які було оформлено ВМД, було вивезено за межі митної
території України.
Податковою інспекцією не доведено, що товар залишився чи був
реалізований на території України, у зв’язку з чим застосування
ставки ПДВ в розмірі 20% є необґрунтованим.
Жодною нормою Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не передбачено застосування до експортних операцій
ставки податку у розмірі 20%.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення
місцевого господарського суду та постанова апеляційного
господарського суду прийнята у відповідності до вимог чинного
законодавства.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторони оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової
інспекції залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 29.08.2003
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 4.11.2003 року у справі № А-13/261-03 залишити без змін.