ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.03.2004 Справа N А-13/10-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників:
позивача присутній
відповідача присутні
розглянувши у Державної податкової адміністрації
відкритому у Харківській області
судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у
місті Харкові
на постанову від 20.05.2003р. Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № А-13/10-03 господарського суду
Харківської області
за позовом Акціонерної компанії "ХОЕ"
до Державної податкової адміністрації
у Харківській області
Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у
місті Харкові
про визнання недійсним податкових
повідомлень-рішення Державної
податкової адміністрації у
Харківській області
в судовому засіданні оголошувалась перерва з 26.02.2004р. до
11.03.2004р.
Акціонерною компанією товариством "ХОЕ " у січні 2003р. заявлений
позов про визнання недійсними податкового повідомлення-рішеня
Державної податкової адміністрації у Харківській області від
10.07.2002 року № 0000750842101169в частині донарахування податку
на додану вартість в сумі 19006500,00 гривень і застосування
фінансових санкцій у сумі 3169300,00 гривень і від 23.102002 року
№ 0000750842/26-2/2 в сумі фінансової санкції з податку на додану
вартість - 6349350,00 гривень, а також рішення за результатами
розгляду скарги від 18.10.02 року № 24069/10/25- 010 в частині
зменшення збитків на суму 71902700,00 гривень яке було прийняте
Державною податковою адміністрацією в Харківській області. Та
першу податкову вимогу № 1/7 від 14.01.03 р. Позовні вимоги
обґрунтовані тим, що податкова інспекція безпідставно виключила зі
складу валових витрат витрати електроенергії при її
транспортуванні в сумі 71470,6 тис гривень. Не погоджуючись з
висновками податкової інспекції позивач наголошував, що придбана
електроенергія не може відображатися в складі запасів згідно ПСБУ
№ 9,оскільки зазначене Положення не містить норм, згідно яких
можна вести облік електроенергії. Крім того позивач вважає, що
пункт 5.3-5.8 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не містить заборони щодо включення
таких витрат в склад валових. Позивач не погоджується і з
висновками відповідача стосовно безпідставного включення в склад
валових витрат виплачених сум матеріальної допомоги при народженні
дітей-71,0 тис грн., матеріальної допомоги на поховання - 32,8 тис
грн. на пенсійне страхування та інші витрати загальнообов'язкового
соціального страхування, оскільки таке право передбачене п.п.
5.6.1 п. 5.6 ст. 5 цього ж Закону. Позивач не погоджується і з
застосуванням податковою інспекцією п.п 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
оскільки в перевіряємому періоді були віднесені на валові витрати
вартісь паливно-мастильних матеріалів використаних на автомобілі
спеціального призначення. З цих же підстав позивач вважає
необґрунтованим виключення зі складу податкового кредиту і
сплачених (нарахованих) сум ПДВ.
Рішенням господарського суду Харківської області від 07 лютого
2003 року, що прийняте суддею позовні вимоги задоволені частково.
Визнано недійсним податкове повідомленнярішення державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.
Харкові № 0000750842101169 від 10.07.02. р. в частині
донарахування ПДВ в сумі 19065500,0 грн. і застосування фінансових
санкцій в сумі 3169300,0 грн. Припинено провадження у справі в
частині вимог про визнання недійсним рішення ДПА в Харківській
області № 24069/10/25-010 від 18.10.02 р. прийняте за результатами
розгляду скарги в частині застосування фінансових санкцій по ПДВ
та визнано недійсною першу податкову вимогу № 1/7 від 14 01.03 в
частині донарахування зазначених сум ПДВ та санкцій. Рішення
вмотивоване приписами п.п. 7.4.5 ст7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та та 5.1, 5.3 ст. 5, 11.2.1
11.11 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Суд зазначив що висновки податкової
інспекції зазначені в акті перевірки щодо необґрунтованого
включення до складу валових витрат вищезазначених сум суперечать
приписам перелічених норм податкового законодавства).
Не погодившись з зазначеним рішенням відповідачі звернулися з
апеляційною скаргою до Харківського апеляційного господарського
суду в якій просили рішення у справі скасувати в позові відмовити
посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм
матеріального права.
Харківський апеляційний господарський суд у складі головуючого та
суддів постановою від 20 травня 2003 року перевірене рішення
Господарського суду Харківської області залишив без змін з тих же
підстав, а апеляційну скаргу без задоволення.
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м Харкові та ДПА в Харківській
області вважає, що рішення Господарського суду Харківської області
та постанова Харківського апеляційного господарського суду
прийняті з порушенням норм матеріального права. Вони просять Вищий
господарський суд України здійснити перегляд матеріалів справи у
касаційному порядку, скасувати рішення і постанову у справі, та
відмовити в задоволенні позовних вимоги позивачеві в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
№ 00007508442101169 від 10.07.02 року та першої податкової вимоги
№ 1/7 від 14.01.03 року в сумі 190065500,0 грн. ПДВ та 3169300,0
грн. фінансових санкцій, при цьому, скаржники посилалися на
порушення попередніми судами приписів норм матеріального права. В
іншій частині постанова Харківського апеляційного господарського
суду не оскаржувалась.
Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх у судовому
засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі,
проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального права, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до валових
витрат виробництва та обігу включаються суми будь-яких витрат
платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,
послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником
податку для їх подальшого використання у власній господарській
діяльності.
Приписами підпункту 5.2.1, 5.10 цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що до складу валових витрат, зокрема, включаються
суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв'язку підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням
обмежень установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу
валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому
Законі не допускається.
Датою збільшення валових витрат виробництва, за визначенням
підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
вважається дата,
яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається
будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з
банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт,
послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів, а для
робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку
результатів робіт (послуг).
Розглядаючи справу та оцінюючи акт перевірки, який ліг в основу
визначення платнику податків податкових зобов'язань, місцевий та
апеляційний суди виходили зокрема, з того, що податкова інспекція
не довела правомірність здійснених нею донарахувань податку на
додану вартість. Проте поза увагою попередніх судових інстанцій
залишилися вимоги підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення податкових зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
, яким встановлено, що обов'язок доведення того, що
будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках,
визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту є помилковим,
покладається на платника податків, за винятком випадків,
визначених пунктом 4.3 цієї статті, тобто лише при визначенні
податкових зобов'язань за непрямими методами.
Приписами підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що
до складу валових витрат платника податку не включаються також
витрати на пально-мастильні матеріали, витрати пов'язані із
стоянкою та паркуванням легкових автомобілів.
Податкова інспекція в акті перевірки та письмових поясненнях, які
містятся у справи наголошувала на тому, що позивач зайво відніс на
валові витрати пально - мастильні матеріали, які використовувалися
для заправки саме легкового автотранспорту (а не транспорту
спеціального призначення). Ці обставини також повною мірою не були
з'ясовані судами.
Зважаючи на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не
дана юридична оцінка усім обставин справи, що мають значення для
вирішення спору по суті, а відтак рішення господарського суду
Харківської області та постанова Харківського апеляційного
господарського суду є такими, що прийняті за неповно встановленими
обставинами справи і підлягають скасуванню в частині визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення № 00007508442101169 від
10.07.02 року та першої податкової вимоги № 1/7 від 14.01.03 року
в сумі 190065500,0 грн. ПДВ та 3169300,0 грн. фінансових санкцій.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, статті
111-9, статтею 111-11- 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Харківської області від 07.02.2003р.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
20.05.2003р. у справі № А-13/10-03 скасувати в частині визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення № 00007508442101169 від
10.07.02 року та першої податкової вимоги № 1/7 від 14.01.03 року
в сумі 190065500,0 грн. ПДВ та 3169300,0 грн. фінансових санкцій.
Касаційні скарги ДПА у Харківській області та СДПІ по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові задовольнити0 частково.
Pешту рішення та постанови залишити без змін.