ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.03.2004 справа N 2-20/11077.1-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у м. Сімферополі
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду 04.11.2003
у справі № 2-20/11077.1-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом ТОВ "НК"
до ДПІ у м. Сімферополі,
УДК в Автономній Республіці Крим
про стягнення 413 490, 40 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду автономної Республіки Крим від
25.09.2003 у справі № 2-20/11077.1-2003, залишеним без змін
постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
04.11.2003 позов задоволено частково: стягнуто з Державного
бюджету України на користь позивача 4 716, 19 грн. відсотків за
несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість з мотивів
неправильного застосування відповідачами п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від
03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями).
У касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить скасувати
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
04.11.2003, рішення господарського суду автономної Республіки Крим
від 25.09.2003 у справі № 2-20/11077.1-2003 у частині стягнення
процентів у сумі 4 716, 19 грн. та прийняти нове рішення про
відмову у задоволенні позову у частині стягнення процентів у сумі
4716, 19 грн., посилаючись на порушення господарським судом
апеляційної інстанції норми п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 4 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ) (7-93)
від
21.01.1993 № 7-93, ст. 104 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх
представників в засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з таких підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Відповідно до поданої позивачем декларації з податку на додану
вартість за березень 2002 р. сума податку на додану вартість, що
підлягає відшкодуванню з бюджету, становить 103 406 грн., а
відповідно до декларації з податку на додану вартість за червень
2002 р. сума експортного відшкодування податку на додану вартість
складає - 304 643 грн. Разом з податковою декларацією з податку на
додану вартість за червень 2002 р. платником податку було подано
розрахунок експортного відшкодування за цей же період, що
підтверджує зазначені в декларації суми, та інші передбачені
законом документи.
Факт невідшкодування позивачу з Державного бюджету України
вищезазначених сум податку на додану вартість у строки,
передбачені Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, встановлено господарськими судами і відповідачем не
заперечуються.
Враховуючи, що 29.04.2003 позивачу з Державного бюджету України
було відшкодовано 103 406 грн. за березень 2002 р., а 30.01.2003 -
304 643 грн. за червень 2002 р., господарським судом першої
інстанції правомірно припинено провадження у справі в цій частині.
У зв'язку з порушенням термінів відшкодування податку на додану
вартість, передбачених Законом України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, позивачем нараховано проценти у розмірі
4 716, 19 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
всі обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо
законності і обґрунтованості вимог позивача про стягнення
процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості, з огляду
на наступне.
Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми податку, що підлягають сплаті
до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця
між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з
будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного
періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду. Згідно з
п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли за результатами звітного
періоду сума, визначена згідно з п.п. 7.7.1 цієї статті, має
від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику
податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного
після подачі декларації.
Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у
цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю, на суму
якої нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової
ставки Національного банку України, встановленої на момент її
виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Особливості експортного відшкодування, передбачено ст. 8 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з
п. 8.1 якої платник податку, який здійснює операції з вивезення
(пересилання) товарів за межі митної території
України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за
наслідками податкового місяця, має право на отримання такого
відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого
розрахунку.
Зазначений розрахунок подається з митною декларацією, яка
підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межі митної
території України, відповідно до митного законодавства, або актом
(іншим документом), який засвідчує передання права власності на
роботи (послуги), призначені для їх споживання за межами митної
території України; та копіями платіжних доручень, завірених
банком, про перерахування платником податку коштів на користь
іншого платника податків, в оплату придбаних товарів (робіт,
послуг), з урахуванням податків, нарахованих на ціну такого
придбання, а при вивезенні (експортуванні) товарів, попередньо
ввезених (імпортованих) таким платником податку, - ввізною митною
декларацією, що підтверджує факт митного оформлення товарів для їх
вільного використання на митній території України.
Факт невідшкодування позивачу податку на додану вартість за
березень, червень 2002 р., у строки, передбачені Законом України
SПро податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, встановлено
господарськими судами і відповідачем не заперечуються.
Що стосується доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі,
щодо відсутності в Законі України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
норми, яка передбачає обов'язок відшкодувати
нараховані проценти, то слід зазначити, що вони спростовуються
змістом п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з яким на суму бюджетної
заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від
облікової ставки Національного Банку України, встановленої на
момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день
погашення, а платник податку має право у будь - який момент після
виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом
про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності
посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно
сплачених податків.
Доводи відповідача щодо звільнення від сплати державного мита та
необгрунтованого стягнення витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу спростовуються нормами ст. 49 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно з якою стороні, на користь
якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за
рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена
від слати державного мита. А згідно з ч. 4 зазначеної статті суми,
які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги
перекладача, адвоката, витрати на інформаційно - технічне
забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з
розглядом справи, покладаються:
при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові-на
позивача;
при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно
розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 04.11.2003 у справі № 2-20/11077.1-2003
відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам
справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі залишити без задоволення, а
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
04.11.2003 у справі № 2-20/11077.1-2003 - без змін.