Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Божок В.С,

суддів: Хандуріна М.І., Черкащенко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "ХХХ", м. Н-ськ

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.03

у справі господарського суду Дніпропетровської області

за позовом прокурора м. Н-ська в інтересах держави в особі Державного управління екології і природних ресурсів в Ч-ській області , м. Ч-ськ

до ВАТ "ХХХ", м. Н-ськ

про стягнення 508 041, 24 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: А.А.А. - дов. № 01/309 від 03.07.03

від відповідача: Б.Б.Б. - дов. № 3-315-1-1 від 09.03.04, В.В.В.-

дов. № 3-314-1-1 від 09.03.04

Рішенням від 19.09.03 господарського суду Дніпропетровської області задоволено позовні вимоги щодо стягнення з ВАТ "ХХХ" 508 041, 24 грн.

Постановою від 08.12.03 Дніпропетровського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Дніпропетровської області від19.09.03 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що згідно зі ст. ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , підприємства, нови , організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі в повному обсязі.

Стаття 111 Водного кодексу України вказує (213/95-ВР) , що підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодовувати збитки, завдані ними в наслідок порушень водного законодавства, в розмірах і в порядку, встановлених законодавством України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ВАТ "ХХХ" звернувся у Вищий господарський суд України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що господарські суди неправильно застосували ст.ст. 55, 56 Водного кодексу України (213/95-ВР) в яких вказані підстави та порядок припинення права спеціального водокористування, а не дозволу на спеціальне водокористування. Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України та Державного комітету України з водного господарства "Про затвердження Порядку взаємодії органів державного комітету України з водного господарства і Міністерства екології та природних ресурсів України з питань здійснення контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів" (z0125-01) , зареєстрованого в Мін'юсті України 09.03.01 за № 125/53116, передбачено поняття анулювання дозволів на спецводокористування при виявлені порушень водного законодавства. Крім того, вказано, що з цих питань повинно бути винесено рішення. Отже, згідно ст. 55, 56 Водного кодексу України (213/95-ВР) та вищевказаного наказу припинення права на спеціальне водокористування є в прийнятті рішення про анулювання дозволу на спеціальне водокористування, а не в інформуванні підприємства про припинення його дії.

Суди в порушення ст.ст. 32, 33 , 34 , 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) визнали недоведені обставини справи, які мають значення для справи, встановленими, що є підставою для скасування або зміни рішення. Ні в рішенні, ні в постанові з даної справи не вказано на підставі яких доказів позивача (щодо самовільного водокористування) прийнято рішення, а також не вказані доводи, за яких господарський суд відхилив докази відповідача.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково. Господарським судом Дніпропетровської області встановлено, що на підставі п. 6 ст.55 Водного кодексу України (213/95-ВР) Державне управління екології та природних ресурсів в Ч-ській області припинило дію дозволу на спецводокоритування ВАТ "ХХХ" № 00358 з 01.10.02, про що відповідач був попереджений листом Держуправління від 19.09.02 № 4-972-9-2, тому Державне управління екології та природних ресурсів в Ч-ській області вважало, що з 01.01.03 по 31.01.03 водокористування відповідачем відбувалось без дозволу.

Статтею 56 Водного кодексу України (213/95-ВР) передбачений перелік підстав за якими припиняється право спеціального водокористування:

1) за клопотанням водокористувача у випадках, передбачених пунктом 1 статті 55 цього Кодексу (213/95-ВР) ;

2) за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадках, передбачених пунктами 2-4 статті 55 цього Кодексу (213/95-ВР) ;

3) за рішенням Кабінету Міністрів України або відповідних Рад у випадках, передбачених пунктами 5 і 7 статті 55 цього Кодексу (213/95-ВР) ;

4) на вимогу органу, який видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадках, передбачених пунктами 6 і 8 статті 55 цього Кодексу (213/95-ВР)

Припинення права на спеціальне водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

Колегія суддів вважає, що приймаючи рішення господарські суди помилково послалися на п. 4 ст. 56 Водного кодексу України (213/95-ВР) .

Пунктами 6, 8 ст. 55 вищевказаного кодексу (213/95-ВР) встановлено, що право на спеціальне водокористування припиняється:

- у разі порушення умов спеціального водокористування та охорони вод;

- систематичного невнесення збору в строки, визначені законодавством.

Але, господарськими судами не встановлено, що ВАТ "ХХХ" порушував правила спеціальне водокористування або охорони вод і що в нього була заборгованість зі сплати за водокористування.

Право спеціального водокористування, відповідно до ст. 56 Водного кодексу України (213/95-ВР) , може бути припинено за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадках, передбачених пунктами 2-4 статті 55 цього Кодексу (213/95-ВР) .

Однак, господарськими судами також не встановлено, що Державним управлінням екології і природних ресурсів в Ч-ській області приймалося таке рішення.

Лист Держуправління від 19.09.02 № 4-972-9-2 про попередження відповідача, на який послався позивач, не може бути належним доказом прийняття рішення про припинення права спеціального водокористування.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має право встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду

При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 1117, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 08.12.03 Дніпропетровського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.03 зі справи № 20/287 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області