ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
10.03.2004                            Справа N 5/2215-12/338
 
                              Київ
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
                           Божок В.С., - головуючого,
                           Хандуріна М.І.,
                           Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому   Державної податкової інспекції у
судовому засіданні         Залізничному районі м. Львова
касаційну скаргу
на постанову               Львівського апеляційного                
                           господарського суду від 02.12.2003 р.
у справі господарського суду Львівської області
за позовом                 Державної податкової інспекції у
                           Залізничному районі м. Львова
до                         приватного підприємця Дмитраш Андрія
                           Івановича
 
про   стягнення до бюджету коштів в сумі 5579 грн.,
 
за участю представників сторін:
- позивача:    
- відповідача: 
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
Рішенням  господарського суду Львівської області від  19.09.2003
р.  у  справі  №  5/2215-12/328 відмовлено  в  позові  Державній
податковій  інспекції  у  Залізничному  районі  м.  Львова   про
стягнення приватного підприємця Дмитраш Андрія Івановича в доход
Державного  бюджету  України 5579,00  грн.,  отриманих  ним  від
здійснення діяльності без установлених законом підстав.
 
Постановою  Львівського  апеляційного  господарського  суду  від
02.12.2003  р.  у  даній  справі  рішення  господарського   суду
Львівської області від 19.09.2003 р. залишено без змін.
 
Державна  податкова інспекція у Залізничному  районі  м.  Львова
звернувся  до  Вищого господарського суду України  з  касаційною
скаргою,  в якій просить судові рішення у даній справі скасувати
і  прийняти  нове  рішення про задоволення позовних  вимог.  При
цьому   скаржник   посилається   на   порушення   судами    норм
матеріального  права,  а саме Закону України  “Про  ліцензування
певних  видів господарської діяльності” ( 1775-14  ) (1775-14)
          та  Закону
України  “Про  підприємництво”  ( 698-12  ) (698-12)
        ,  що  призвело   до
прийняття незаконних рішень.
 
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної  скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин  справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
 
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в результаті
позапланової перевірки відповідача Державна податкова  інспекція
у Залізничному районі м. Львова встановила надання ним послуг із
перевезення  вантажів  автомобільним  транспортом  на  території
України  без  отримання  у  встановленому  порядку  спеціального
дозволу (ліцензії), передбаченої приписами п. 33 статті 9 Закону
України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”
( 1775-14  ) (1775-14)
          на  надання  таких  послуг.  За  надані  послуги
відповідач  отримав 5579,00 грн., що відображено в  акті  ДПІ  у
Залізничному районі м. Львова від 20.06.2003 р.
 
У  зв’язку  з  цим, Державна податкова інспекція у  Залізничному
районі  м. Львова звернулася з позовом про стягнення на  користь
держави  отриманих  коштів  без встановленої  законом  підстави,
посилаючись на приписи п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
        .
 
Згідно  приписів  п. 33 ст. 9 Закону України  “Про  ліцензування
певних  видів господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
         ліцензуванню
підлягають  надання  послуг з перевезення пасажирів  і  вантажів
автомобільним транспортом загального користування (крім  надання
послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).
 
Спільним   наказом   Державного  комітету   України   з   питань
регуляторної   політики   та  підприємництва   та   Міністерства
транспорту України від 16.01.2001 року N 6/18, зареєстрованим  в
Міністерстві   юстиції  України  29.01.2001р.  за   N   83/5274,
затверджено    Ліцензійні   умови   провадження    господарської
діяльності  з надання послуг з перевезення пасажирів і  вантажів
автомобільним  транспортом. Згідно з даним наказом  ліцензування
господарської  діяльності,  пов'язаної  з  наданням   послуг   з
перевезення  пасажирів  і  вантажів  автомобільним  транспортом,
здійснює   Державний   департамент   автомобільного   транспорту
(Укравтотранс).
 
Згідно  зі ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
         підприємства, установи,
організації,  інші  юридичні  особи  (у  тому  числі  іноземні),
громадяни,   які   здійснюють  підприємницьку   діяльність   без
створення  юридичної  особи  і  в установленому  порядку  набули
статусу   суб'єкта  підприємницької  діяльності,   мають   право
звертатися   до   господарського  суду  згідно  з   встановленою
підвідомчістю  господарських справ за захистом  своїх  порушених
або  оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.  Частина
друга  цієї  ж  норми  надає право державним  та  іншим  органам
звертатися   до   господарського  суду  випадках,   передбачених
законодавчими актами України.
 
Для органів державної податкової служби таким законодавчим актом
є  Закон  України  “Про  державну податкову  службу  в  Україні”
( 509-12  ) (509-12)
        , статтею 2 якого визначено, що основним  завданнями
органів  державної  податкової служби є здійснення  контролю  за
додержанням  податкового законодавства, правильністю обчислення,
повнотою  і своєчасністю сплати до бюджетів, державних  цільових
фондів  податків  і  зборів  (обов'язкових  платежів),  а  також
неподаткових доходів, установлених законодавством.
 
У   розділі  ІІ  цього  Закону  ( 509-12  ) (509-12)
          міститься  перелік
покладених  на  органи державної податкової служби  функцій,  до
яких,  зокрема,  відноситься здійснення контролю за  додержанням
законодавства  про  податки,  інші  платежі,  валютні  операції,
порядку  розрахунків із споживачами з використанням  електронних
контрольно-касових    апаратів,    комп'ютерних     систем     і
товарно-касових   книг,   лімітів  готівки   в   касах   та   її
використанням  для  розрахунків за товари,  роботи,  послуги,  а
також  контролю  за  наявністю свідоцтв про державну  реєстрацію
суб'єктів  підприємницької  діяльності  та  ліцензій,  патентів,
інших   спеціальних   дозволів  на  здійснення   окремих   видів
підприємницької діяльності. Проте відповідальність та  фінансові
санкції  за кожне з порушень встановлюється законодавством,  яке
регулює перелічені відносини.
 
Згідно  зі  ст.  19  Конституції України ( 254к/96-ВР  ) (254к/96-ВР)
          органи
державної  влади та місцевого самоврядування, їх посадові  особи
зобов’язані  діяти лише на підставі, в межах  повноважень  та  у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
 
Відповідно ст. 22 Закону України “Про ліцензування певних  видів
господарської   діяльності”   ( 1775-14   ) (1775-14)
           за   провадження
господарської  діяльності без ліцензії застосовуються  фінансові
санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Що ж
до  відповідальності за провадження господарської діяльності без
ліцензії,  то  така передбачається спеціальним законодавством  з
ліцензування певного виду господарської діяльності.
 
Однією  з функцій органів державної податкової служби є  подання
до  судів і господарських судів позовів до підприємств, установ,
організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення
в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.
 
Угоди,  укладені між ПП Дмитраш А. І. та ТОВ “Торгово-промислова
компанія” від 24.01.2002 р., та ПП “КвіМ” від 14.11.2002 р.,  та
ТОВ “Галмод” від 20.02.2002 р., та ТОВ “Скан” від 12.06.2002 р.,
та  ТОВ “ВВВ” від 05.08.2002р., та ПП “Автобіржа” від 19.03.2002
р.,  та ПП Поцюрко М.М. від 11.07.2002 р., та ЗАТ “Ранніла Київ”
від  04.10.2002 р. про здійснення перевезення вантажів  в  межах
України, недійсними у встановленому порядку не визнані.
 
У  даному ж випадку позов включає вимогу про стягнення  в  доход
держави  коштів,  які  були одержані відповідачем  в  результаті
здійснення   безліцензійного  надання  послуг   по   перевезенню
вантажів автомобільним транспортом в межах України.
 
Доводи  податкової  служби  про те, що  законодавець  передбачив
орган  ліцензування,  механізм і  порядок  надання  ліцензії  та
встановив  відповідальність  за порушення  Закону  України  “Про
ліцензування певних видів господарської діяльності” ( 1775-14  ) (1775-14)
        
шляхом  подання  державними  податковими  інспекціями  до   суду
позовів   про  стягнення  в  дохід  державного  бюджету  коштів,
одержаних   без  установлених  законом  підстав,  спростовується
приписами  Закону  України  “Про  державну  податкову  службу  в
Україні” ( 509-12 ) (509-12)
        , яким визначений статус державної податкової
служби, її функції та правові основи діяльності.
 
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що відповідно до
вимог  ст.  43  Господарського  процесуального  кодексу  України
( 1798-12  ) (1798-12)
          судові  рішення  у даній  справі  ґрунтуються  на
всебічному,  повному  та  об’єктивному  розгляді  всіх  обставин
справи,   які  мають  суттєве  значення  для  вирішення   спору,
відповідають  нормам  матеріального  та  процесуального   права,
доводи  касаційної  скарги  не спростовують  висновків  суду,  у
зв’язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.
 
Керуючись  статтями  111-5, 111-7, 111-9, 111-11  Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий  господарський
суд України
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Касаційну  скаргу Державної податкової інспекції у  Залізничному
районі м. Львова залишити без задоволення.
 
Постанову  Львівського  апеляційного  господарського  суду   від
02.12.2003р.  та рішення господарського суду Львівської  області
від 19.09.2003р. у справі № 5/2215-12/328 залишити без змін.