ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2004 Справа N 4/4421-31/461
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
суддів
розглянувши Відкритого акціонерного товариства по
касаційну скаргу газопостачанню та газифікації “Л”
на постанову від 25.11.2003
Львівського апеляційного господарського
суду
у справі № 4/4421-31/461
господарського суду Львівської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації “Л”
до Відкритого акціонерного товариства “І”
про стягнення 400355 грн. 24 коп.
за участю представників сторін:
позивача
відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від
14-21.02.2003 у справі № 4/4421-31/461 частково задоволено
позовні вимоги відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації “Л” м. Львів і стягнуто з
відкритого акціонерного товариства “І” м. Львів 400335 грн. 24
коп. основної суми боргу, 1700 грн. державного мита, 118 грн.
витрат по оплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в порядку ст. 214
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
залишено без розгляду.
25.11.2003 Львівським апеляційним господарським судом було
винесено постанову по справі № 4/4421-31/461, якою скасовано
рішення господарського суду Львівської області по даній справі і
відмовлено в позові ВАТ “Л” до ВАТ “І” про стягнення
заборгованості.
Не погоджуючись з вказаною постановою позивач – ВАТ по
газопостачанню та газифікації “Л” звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
її скасувати, посилаючись на те, що вона постановлена з
порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, позивач наголошує на тому, що апеляційною інстанцією
при винесенні оскаржуваної постанови не було досліджено факт
надання ВАТ “Л” послуг по транспортуванню природного газу для
потреб ВАТ “І”, а в мотивувальній частині не спростовано докази
подані ВАТ “Л”, зокрема:
Газопровід, по якому проходить транспортування природного газу
від магістральних газопроводів безпосередньо до ВАТ “І”
складається:
-з газопроводу довжиною 8000 м., який, як стверджує ВАТ “І” був
переданий Фондом державного майна в процесі приватизації,
-з газопроводу 610 м., який знаходився на балансі ВАТ “К”,
-з газопроводу 107 м., який є на балансі ВАТ “Л”.
Щодо ділянки газопроводу 107 м., то відповідач стверджує, що
вона також належить йому на праві власності, оскільки 09.06.2003
були внесені зміни до договору № 96-02/5 від 02.10.2002, якими
змінено предмет договору, зокрема довжина проданого газопроводу
становить не 610 м., а 808 м. Таким чином, навіть якщо
погоджуватися з логікою відповідача щодо права власності на весь
газопровід, то він перейшов у власність ВАТ “І” з 09.06.2003, як
видно з долучених самим позивачем документів. Тому протягом 2002
року ВАТ “Л” цілком правомірно надавав послуги по
транспортуванню природного газу для ВАТ “І”.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши
доводи касаційної скарги та перевіривши правильність
застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та
газифікації “Л” (надалі - позивач) заявлено позов до Відкритого
акціонерного товариства “І” (надалі - відповідач) про стягнення
заборгованості в сумі 265530,32 грн. за надані послуги по
транспортуванню природного газу газорозподільчою мережею
протягом лютого-вересня 2002 року.
21.01.2003 представником позивача було подано заяву про
уточнення позовних вимог. Позивачем були збільшені позовні
вимоги, оскільки з часу подання позовної заяви позивач
продовжував надавати відповідачу послуги по транспортуванню
природного газу, а відповідачем дані послуги не були оплачені.
Таким чином позивач просить стягнути 400355,24 грн. основного
боргу за надані послуги по транспортуванню природного газу.
Розглянувши вказану справу Львівський апеляційний господарський
суд у своїй постанові зазначив, що основним доводом задоволення
позовних вимог в частині суми боргу за транспортування газу в
періоді лютого-грудня місяців 2002 року було рішення
господарського суду від 17.10.2002 у справі № 4/2867-35/365.
Дане рішення Вищим господарським судом України скасовано.
При повторному розгляді матеріалів справи судом першої інстанції
ВАТ “Л” в позові до ВАТ “І” про спонукання до укладення договору
по транспортуванню природного газу по газорозподільчій мережі
від АГРС “В” до ВАТ “І” відмовлено. Рішення суду вступило в
законну силу.
Вказаним вище рішенням встановлено, що ВАТ “Л” не здійснює
переміщення газу газотранспортною системою для ВАТ “І” і не
виконує роботи, пов’язані з транспортуванням газу, оскільки
немає на своєму балансі розподільчого газопроводу, та не
використовує власного обладнання, яке могло б переміщати газ
розподільчим газопроводом.
В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б
підтверджували, що ВАТ “Л” поніс або несе витрати по
транспортуванню газу для ВАТ “І”, наявності на своєму балансі та
обслуговуванні газопроводу від АГРС “В” до ВАТ “І”, докази які б
підтверджували фактичні дії з надання транспортних послуг.
Ліцензією серії АА № 323542 на транспортування природного і
нафтового газу розподільчими трубопроводами надано права ВАТ “Л”
здійснювати цю діяльність в межах території м. Львова та
Львівської області в зоні діяльності газопроводів, які
перебувають на його балансі та обслуговування.
Розподільчий газопровід, через який ВАТ “І” отримує природний
газ не перебуває на балансі ВАТ “Л” є, згідно матеріалів справи,
власністю відповідача, тому позивач відповідно до ліцензійних
умов, немає права здійснювати транспортування природного газу
цим газопроводом.
Отже, матеріалами справи не підтверджується правомірність вимог
ВАТ “Л” на стягнення з ВАТ “І” за період з.02.по грудень 2002
року суми транспортних послуг 400355 грн. 24 коп. і штрафних
санкцій, двосторонніми актами прийому-передачі природного газу
стверджується кількість використаного газу, а не його
транспортування.
Наведене та висновок апеляційного господарського суду про те, що
ВАТ “Л” не здійснює переміщення газу газотранспортною системою
для ВАТ “І” і не виконує роботи пов’язані з транспортуванням
газу, оскільки немає на своєму балансі розподільчого
газопроводу, та не використовує власного обладнання, яке могло б
переміщати газ розподільчим газопроводом та не поніс витрат по
транспортуванню газу для ВАТ “І”. Вказані висновки суду позивач
не спростував.
Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція немає права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу або про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти їх.
За таких обставин справи, Вищий господарський суд України
вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського
суду відповідає обставинам справи та чинному законодавству і
підстав для її скасування не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
25.11.2003 у справі № 4/4421-31/461 залишити без змін, а
касаційну скаргу – без задоволення.