ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2004 Справа N 10/146
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Москаленко В.С. - головуючий, судді Джунь В.В. і Селіваненко
В.П.
за участю представників сторін:
позивача - не з'яв.,
відповідача - А.А.А.,
розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - обласне
відділення ФСЗІ)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 29.12.2003 p.
зі справи № 10/146
за позовом обласного відділення ФСЗІ
до дочірнього підприємства "XXX" товариства з обмеженою
відповідальністю "YYY", м. H-ськ (далі - ДП "XXX")
про стягнення 5553 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Обласне відділення ФСЗІ подало до господарського суду
Дніпропетровської області позов до ДП "XXX" про стягнення штрафних
санкцій в сумі 5553 грн. за нестворення робочих місць для
працевлаштування інвалідів.
Рішенням названого господарського суду від 07.10.2003 (суддя
Кощеєв І.М.) з ДП "XXX" на користь обласного відділення ФСЗІ
стягнуто 5553 грн. штрафних санкцій та суму судових витрат. У
прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідач не створив
згідно із законодавчими приписами робочі місця для
працевлаштування інвалідів, а факт невиконання ним зобов'язань зі
сплати штрафних санкцій доведено матеріалами справи.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
29.12.2003 (колегія суддів у складі: Прокопенко Л.Є. - головуючий,
судді Крутовських В.І., Дмитренко А.К.) рішення суду першої
інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено; з обласного
відділення ФСЗІ на користь ДП "XXX" стягнуто 28 грн. державного
мита. У прийнятті відповідної постанови апеляційна інстанція
виходила з того, що з матеріалів справи не вбачається, що на ДП
"XXX" відповідними органами та організаціями направлялися для
працевлаштування інваліди і назване підприємство відмовило у їх
працевлаштуванні.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України обласне
відділення ФСЗІ просить скасувати відповідну постанову апеляційної
інстанції та передати справу на новий розгляд до суду першої
інстанції. Скаргу мотивовано тим, що апеляційною інстанцією:
по-перше, неправильно застосовано статтю 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон), яка, на думку скаржника, передбачає
відповідальність не за відмову від працевлаштування інваліда, а за
меншу, ніж встановлено нормативом, кількість інвалідів, що
працюють; по-друге, порушено вимоги статті 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України), а
саме витребувано та прийнято від відповідача додаткові докази у
справі; по-третє, прийнято оскаржувану постанову, яка стосується
прав та обов'язків районного центру зайнятості, без залучення
останнього до участі у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Представник обласного відділення ФСЗІ в судове засідання не
з'явився.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність скасування прийнятих по суті справи
судових рішень та передачі її на новий розгляд до суду першої
інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що згідно із звітом
про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік ДП "XXX"
не створило протягом зазначеного року робочі місця для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної
чисельності працюючих і передбачені у зв'язку з цим штрафні
санкції (статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
) обласному відділенню ФСЗІ не
перерахував.
Судом апеляційної інстанції на підставі додатково поданих ДП "XXX"
на вимогу названого суду доказів створення робочих місць
(протоколу № 1 засідання атестаційної комісії по створенню робочих
місць для працевлаштування інвалідів від 07.08.2001 та копії
звіту, поданого до P-ського районного центру зайнятості про
наявність робочих місць та потребу в працівниках за станом на
28.02.2002) встановлено, що ДП "XXX" мало потребу в
працівниках-інвалідах у кількості 10 чоловік.
Крім того, апеляційною інстанцією встановлено, що:
- згідно з поданим ДП "XXX" звітом за 2002 рік норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів на цьому
підприємстві становив 19 чол., фактично працювало 16 чол.;
- з матеріалів справи не вбачається, що на ДП "XXX" направлялися
інваліди і назване підприємство відмовило в їх працевлаштуванні.
Відповідно до статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції Закону
України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 ) (2606-14)
) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено таке:
"Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту України, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів".
У пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, на виконання
Постанови Верховної Ради України від 14.10.1994 № 205 "Про
внесення змін до Закону Української РСР "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Українській РСР" ( 205/94-ВР ) (205/94-ВР)
(далі -
Положення), зазначено, що "працевлаштування інвалідів здійснюється
державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з
урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК
(медико-соціальної експертної комісії)".
Відповідно до пункту 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства,
зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Порушення апеляційною інстанцією вимог статті 101 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
про яке йдеться в касаційній скарзі, з матеріалів справи не
вбачається.
Згідно з частиною першою статті 38 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд
зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для
вирішення спору. Цей законодавчий припис з огляду на вимоги статті
99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
стосується й перегляду справ в
апеляційній інстанції. У такому разі йдеться не про "додаткове
подання доказів", яке зазначено в частині першій статті 101 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а про їх витребування апеляційною інстанцією.
Скаржником не наведено обгрунтованих доводів щодо необхідності
залучення до участі у справі районного центру зайнятості та не
зазначено, який саме процесуальний статус названа організація
повинна була, на думку скаржника, мати в даній справі. Зі скарги
не вбачається, яким чином оскаржувана постанова "стосується прав
та обов'язків" районного центру зайнятості. Для вирішення даного
спору між обласним відділенням ФСЗІ і ДП "XXX" правове значення
має, зокрема, сам факт направлення чи ненаправлення інвалідів
уповноваженими органами та організаціями для працевлаштування на
названому підприємстві, а не причини, з яких таке направлення ними
не здійснювалося.
Водночас у розгляді даної справи судові інстанції припустилися
неправильного застосування приписів частини першої статті 4-7 ГПК
( 1798-12 ) (1798-12)
України щодо прийняття судового рішення суддею за
результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої
статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що виявилося в такому.
Судові інстанції не встановили належними засобами доказування
наявності чи відсутності фактичних обставин щодо інформування ДП
"XXX" відповідно до зазначеного пункту 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
державної служби зайнятості та місцевих органів соціального
захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади на
названому підприємстві, на яких може використовуватися праця
інвалідів.
Крім того, частиною третьою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів).
Судовими інстанціями не з'ясовано обставини, пов'язані з наявністю
відповідного прибутку у ДП "XXX" у 2002 році. Про необхідність
встановлення відповідних обставин зазначається, зокрема, у
постанові Верховного Суду України від 16.09.2003 № 03/144 зі
справи № 20-4/321 ( sp01/321 ) (sp01/321)
.
Таким чином, судові рішення по суті справи прийнято за неповного
з'ясування фактичних обставин, що входять до предмету доказування
у справі.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити фактичні обставини, зазначені в цій постанові, дати їм
та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
07.10.2003 p. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду 29.12.2003 p. зі справи № 10/146 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко