ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 114/19-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Державного міжнародного аеропорту
судовому засіданні “Б” (надалі – ДМА “Б”)
касаційну скаргу
на постанову від 21.07.2003 Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 114/19-02
за позовом ПП “ГС”
до ДМА “Б”
про зобов'язання укласти договір оренди державного майна,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 12.08.2002 господарського суду Київської області
позов задоволено – зобов'язано відповідача укласти з позивачем
договір оренди приміщення бюро площею 7,4 кв.м. на підставі
чинного договору № 2.6.13-43/1 від 15.04.96 про надання права на
розміщення бюро в міжнародному терміналі аеропорту.
Постановою від 17.12.2002 Київського апеляційного господарського
суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
Ухвалою від 21-22.04.2003 господарського суду Київської області,
винесеною на підставі ст.ст. 86, 88 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
відмовлено в задоволенні заяви ПП “ГС” про прийняття додаткового
рішення по даній справі з тих мотивів, що при прийнятті рішення
від 12.08.2002 суд зобов'язував укласти договір на умовах,
проаналізованих у мотивувальній частині рішення та визначених в
діючому договорі № 2.6.13-43/1 від 15.04.96, а також судом
визначено і строк виконання зобов'язання щодо укладення договору
оренди (до 15.04.2003), тобто до закінчення терміну дії договору
№ 2.6.13 – 43/1 від 15.04.96.
Постановою від 21.07.2003 Київського апеляційного господарського
суду ухвалу залишено без змін з тих же підстав.
ДМА “Б” у поданій касаційній скарзі просить ухвалу та постанову
скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського
суду Київської області, посилаючись на фактичну зміну ухвалою
від 21-22.04.2003 змісту прийнятого у справі і чинного рішення,
оскільки фактично в мотивувальній частині ухвали суд визначив як
умови договору оренди, так і строк, протягом якого цей договір
повинно бути укладено.
Однак, під час розгляду в суді першої інстанції справи № 114/19-
02 суд не з'ясував умови договору оренди, який підлягав
укладенню між сторонами та строк його укладення, оскільки на той
час спір між сторонами стосовно цього був відсутнім, позовних
вимог стосовно цього позивач не заявляв, а підтвердженням цього
є відсутність таких умов в тексті рішення та проекті договору,
поданому позивачем до господарського суду.
Окрім того, в доповненнях до касаційної скарги відповідач
звертає увагу на те, що відповідно до ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
у господарському спорі про спонукання укласти
договір, в резолютивній частині рішення суд обов'язково повинен
вказати умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з
посиланням на поданий позивачем проект договору.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності застосування норм процесуального права судом першої
та апеляційної інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржувані ухвала та
постанова – скасуванню з передачею справи до суду першої
інстанції для нового розгляду заяви позивача про прийняття
додаткового рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 88 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
має право за заявою сторони прийняти додаткове рішення, якщо з
якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні
господарського суду, не прийнято рішення.
ПП “ГС” у поданій позовній заяві пред'явлено вимогу про
зобов'язання ДМА “Б” укласти з підприємством договір оренди
приміщення бюро площею 7,4 кв.м., яке знаходиться на балансі
аеропорту і розташоване на першому поверсі терміналу “Б”. При
цьому в позовній заяві та доповненнях і уточненнях до позовної
заяви (а.с. 102-105, 109-112, том 1) підприємством не
порушувалося питання про спонукання відповідача до укладення
договору оренди приміщення бюро на підставі діючого на той час
договору від 15.04.96 № 2.6.13-43/1 про надання права на
розміщення бюро в міжнародному терміналі аеропорту та у строк до
закінчення терміну його дії (15.04.2003), а також до позовної
заяви було додано проект договору оренди з додатками (а.с. 39-
46, том 1), який відхилено відповідачем листом від 15.03.2002 №
35-06/100 (а.с. 47, том 1) з мотивів використання аеропортом
спірного приміщення для власних виробничих цілей.
Водночас з мотивувальної частини рішення від 12.08.2002 не
вбачається дослідження судом умов, викладених в проекті договору
оренди, запропонованому позивачем (а.с. 39-43, том 1), оскільки
вказано про існування цього проекту виключно в розрізі відмови
відповідача в укладенні договору оренди приміщення бюро,
оформленої листом від 15.03.2002 № 35-06/100.
Натомість судом надано ретельну правову оцінку умовам чинного на
той час договору від 15.04.96 № 2.6.13-43/1, який не був
предметом спору (визнання недійсним, розірвання, внесення змін
до договору тощо) у даній справі.
Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про
те, що умови, на основі яких повинен бути укладений договір та
строк, протягом якого відповідач повинен укласти договір, є
невід'ємною частиною будь-якого рішення про спонукання укласти
договір, однак згідно імперативних вимог ч. 3 ст. 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
при задоволенні позову в резолютивній частині
рішення у спорі про спонукання укласти договір обов'язково
повинні вказуватися умови, на яких сторони зобов'язані укласти
договір з посиланням на поданий позивачем проект договору, а в
даному випадку резолютивна частина рішення не містить жодних
вказівок на проект договору оренди, запропонований позивачем, а
також на чітко визначений строк, на протязі якого договір оренди
повинен бути укладений.
З матеріалів справи не вбачається подання позивачем на підставі
п. 2 ст. 83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
клопотання про необхідність
виходу судом за межі позовних вимог шляхом зобов'язання
укладення договору оренди на умовах діючого договору від
15.04.96 № 2.6.13-43/1, в зв'язку з чим позивач правомірно подав
заяву про прийняття додаткового рішення для приведення рішення
від 12.08.2002 у відповідність з вимогами ч. 3 ст. 84 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
з врахуванням наявного у справі проекту
договору оренди (а.с. 39-43 том 1). За таких обставин суд першої
ўнстанцўї при винесенні ухвали від 22.04.2003 передчасно дійшов
висновку про відсутність підстав для прийняття додаткового
рішення, помилково вийшовши при цьому за межі правового
регулювання ст. 88 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
шляхом фактичного
надання роз'яснення мотивувальної частини рішення від 12.08.2002
в порядку ст. 89 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. При цьому судом не
враховано ті обставини, договір від 15.04.96, який по суті був
договором оренди (що визнано судом), припиняв свою дію
15.04.2003, а тому при прийнятті рішення від 12.08.2002 не було
жодних підстав для зобов'язання відповідача укласти договір
оренди в період дії іншого договору оренди стосовно того ж
майна, оскільки це суперечить власне процесуальній природі
господарського спору про спонукання укласти договір на умовах
поданого позивачем проекту. Зміст заяви позивача про прийняття
додаткового рішення у справі № 114/19-02 свідчить про клопотання
ПП “ГС” виправити допущені судом процесуальні недоліки при
формулюванні резолютивної частини рішення від 12.08.2002, тобто
така заява позивача спрямована на приведення цього рішення у
відповідність з вимогами ч. 3 ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В зв'язку з цим не приймаються до уваги викладені у відзиві на
касаційну скаргу доводи позивача щодо відповідності оскаржуваних
ухвали та постанови нормам матеріального та процесуального
права, оскільки позивачем визнано у відзиві факт подання ним
заяви про прийняття додаткового рішення з метою приведення
первісного рішення від 12.08.2002 у відповідність з вимогами ст.
84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм
процесуального права при розгляді заяви позивача про прийняття
додаткового рішення, в зв'язку з чим оскаржувані ухвала та
постанова підлягають скасуванню з направленням справи до суду
першої інстанції для нового розгляду відповідної заяви ПП “ГС “.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-12,
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Ухвалу від 21-22.04.2003 господарського суду Київської області
та постанову від 21.07.2003 Київського апеляційного
господарського суду у справі № 114/19-02 скасувати з передачею
справи до господарського суду Київської області для нового
розгляду заяви позивача про прийняття додаткового рішення у
даній справі.