ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 39/550
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Кооперативу з експлуатації човнових
гаражів „Міський острів „Ю” на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 09.10.2003р. та рішення господарського
суду Донецької області від 17.07.2003р.
у справі № 39/550 господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЕЗ “А”
до відповідача Кооперативу з експлуатації човнових гаражів
“Міський острів „Ю”
про звільнення земельної ділянки та витребування її з чужого
незаконного володіння
за участю представників:
ТОВ “ВЕЗ “А”
Кооперативу з експлуатації човнових гаражів “Ю”
В судовому засіданні 3 24.02.2004р. по 09.03.2004р.
оголошувалась перерва.
в с т а н о в и л а :
Товариство з обмеженою відповідальністю “ВЕЗ “А” звернулося до
господарського суду Донецької області з позовом та просить суд
витребувати з незаконного володіння відповідача – Кооперативу з
експлуатації човнових гаражів “Міський острів „Ю” земельну
ділянку площею 3,41845га (з урахуванням уточнення позовних
вимог), яка розташована в Орджонікідзевському районі м.
Маріуполя та зобов’язати відповідача звільнити вказану земельну
ділянку. В обгрунтування заявлених вимог, позивач вказує, що він
є орендарем земельної ділянки у відповідності з укладеним з
Маріупольською міською радою договором оренди від 11.05.2002р.,
а відповідач без законних на те підстав користується цією
земельною ділянкою, чим порушує його права як землекористувача
(т.1 а.с.5-9, 139-140).
Відповідач у справі – Кооператив з експлуатації човнових гаражів
“Ю” у відзиві на позов заявлені вимоги не визнав, вказуючи на
те, що спірна земельна ділянка зайнята ним правомірно у
відповідності з рішенням Орджонікідзевського райвиконкому м
Маріуполя від 18.03.81р. № 121 (т.1 а.с.28-30).
Рішенням господарського суду Донецької області від 17.07.2003р.
заявлений позов задоволено. Відповідно до рішення суду
зобов’язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну
ділянку площею 3,41845га в Орджонікідзевському районі
м. Маріуполя в південній та південно-східній частині території
Міського острову (т.1 а.с.242-243).
Прийняте судом першої інстанції рішення мотивовано тим, що
позивач є законним користувачем земельної ділянки, а відповідач
не надав доказів наявності у нього права на користування спірною
земельною ділянкою і займає її без достатніх на те підстав,
порушуючи при цьому права позивача як землекористувача.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
09.10.2003р. рішення господарського суду Донецької області від
17.07.2003р. залишено без змін (а.с.77-79).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами,
Кооператив з експлуатації човнових гаражів „Міський острів „Ю”
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати, а справу передати на новий
судовий розгляд.
У поданій касаційній скарзі, скаржник посилається на порушення
судами норм матеріального та процесуального права.
Крім того, скаржник також посилається і на те, що судом першої
інстанції неправомірно покладено на нього обов’язок у повному
обсязі відшкодувати сплачене позивачем у більшому, ніж
встановлено, розміру державне мито.
Позивач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю „ВЕЗ
„А” у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи
безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити
без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
В силу ст. 19 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
(у редакції, чинній станом
на 28.12.2001р.), визначено, що земельні ділянки передаються у
користування за рішеннями органів місцевого самоврядування –
відповідних рад.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачу
рішенням Маріупольської міської ради від 28.12.2001р. № 1381 для
розвитку і функціонування Східної території спеціальної
економічної зони “Азов” вирішено надати в оренду земельну
ділянку в Орджонікідзевському районі м. Маріуполя площею 32,2433
га.
Судами не встановлено, що вказане рішення визнано недійсним у
визначеному порядку.
Зазначене рішення було підставою для укладення 22.05.2002р. між
Марўупольською міською радою та позивачем у справі – ТОВ „ВЕЗ
„А” договору оренди земельної ділянки площею 32,2433га у
Орджонікідзевському районі м. Маріуполя.
Вимоги щодо визнання даного договору недійсним не можуть бути
предметом розгляду у даній справі, як помилково вважає скаржник,
оскільки суб’єктивний склад учасників договору відрізняється від
складу осіб, залучених до участі у справі в якості сторін. Крім
того, при вирішенні спору у даній справі, скаржник не посилався
на зазначені обставини і не заявляв вимог щодо визнання
зазначеного договору недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги,
що не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Відповідно ст. 22 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
(у редакції, чинній на
момент прийняття рішення Маріупольською міською радою), право
користування наданою земельною ділянкою виникає після
встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки
в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це
право. При цьому, приступати до використання земельної ділянки,
в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки
в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує
право власності або право користування землею, забороняється.
При вирішенні спору по суті заявлених вимог, судом першої
інстанції, та під час перегляду прийнятого рішення в
апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції, встановлено,
що межі земельної ділянки, наданої в оренду позивачу, визначені
і узгоджені в натурі, про що складено акт від 22.04.2002р.
В силу ст. 152 Земельного кодексу ( 2768-14 ) (2768-14)
(далі ЗК) України,
держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови
захисту прав на землю. Вказаною нормою визначено, що власник
земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення
будь-яких порушень його прав на землю. Захист прав на земельні
ділянки здійснюється передбаченими п. 3 ст. 151 ЗК України
( 2768-14 ) (2768-14)
способами, перелік яких не є виключним.
Крім того, у відповідності з ст. 24 Закону України “Про оренду
землі” ( 161-14 ) (161-14)
, орендареві забезпечується захист його права
на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права
власності на земельну ділянку, передбаченим законами України.
При цьому, орендар має право витребувати орендовану земельну
ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування,
усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування збитків,
заподіяних земельній ділянці громадянами та юридичними особами,
включаючи орендодавця. Вказаною нормою визначено, що захист прав
орендодавця здійснюється відповідно до Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Згідно ст. 158 ЗК України ( 2768-14 ) (2768-14)
, виключно судом
вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і
розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності
громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування
територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Отже, позивач як землекористувач має право вимагати усунення
порушення його прав.
Як встановлено судами, частина земельної ділянки, що передана в
оренду позивачу, знаходиться у володінні відповідача. При цьому,
під час розгляду даного спору по суті заявлених вимог,
відповідач не довів правомірність володіння та користування
спірною земельною ділянкою.
Також, рішенням господарського суду Донецької області від
19.05.2003р., залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 19.08.2003р. у справі
№ 39/52в за позовом Маріупольської міської ради до Кооперативу з
експлуатації човнових гаражів „Міський острів „Ю”, зобов’язано
кооператив повернути самовільно зайняту спірну земельну ділянку.
За таких обставин, суди дійшли правильного висновку щодо
обґрунтованості заявлених вимог.
В силу ст. 46 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, державне мито сплачується
в доход держаного бюджету в порядку і розмірі, встановлених
законодавством України, при цьому, відповідно до ст. 45 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позовні заяви і заяви про оскарження
рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються
державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.
Розмір державного мита визначений Декретом Кабінету Міністрів
України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
. Так, відповідно до
підпункту “а” п. 2 ст. 3 Декрету, з позовних заяв майнового
характеру ставка державного мита встановлена у розмірі 1
відсотку ціни позову, але не менше 3 і не більше 100
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а відповідно до
підпункту “б” п. 2 ст. 3, з позовних заяв немайнового характеру
– 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Даний позов є негаторним і пов’язаний з усуненням перешкод у
користуванні орендованим майном, отже є немайновим, на що не
звернув увагу суд першої інстанції, відшкодовуючи позивачу
витрати, понесені ним у зв’язку з оплатою позову державним
митом. Так, при зверненні до суду з позовом, позивачем внесено
до державного бюджету мито у сумі – 1700грн., тобто більше, ніж
встановлено – 85грн.
Таким чином, у відповідності з ст. Декрету та ст. 47 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, позивачу підлягало поверненню з державного бюджету
1615грн., а відшкодуванню за рахунок відповідача – 85грн.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції повинен був
змінити прийняте судом першої інстанції рішення в частині
розподілу судових витрат, у зв’язку з чим постанова Донецького
апеляційного господарського суду від 09.10.2003р. підлягає
зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Кооперативу з експлуатації човнових
гаражів „Міський острів „Ю” задовольнити частково.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
09.10.2003р. змінити, виклавши її резолютивну частину у
наступній редакції:
„Касаційну скаргу Кооперативу з експлуатації човнових гаражів
„Міський острів „Ю” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 17.07.2003р. в
частині розподілу судових витрат (абзац третій резолютивної
частини) скасувати.
Стягнути з Кооперативу з експлуатації човнових гаражів „Міський
острів „Ю” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
„ВЕЗ А” в рахунок відшкодування понесених судових витрат 85грн.
державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „ВЕЗ „А” з
державного бюджету 1615грн. державного мита.
В іншій частині рішення господарського суду Донецької області
17.07.2003р. залишити без змін.