ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 18/201
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Т”
на рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2003р.
у справі № 18/201
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Т”
до відкритого акціонерного товариства “ДК4”
3-тя особа закрите акціонерне товариство “Інвестиційна компанія
“ТЕКТ”
про спонукання до виконання дії,
та зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства “ДК4”
про визнання недійсними угоди,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Т” звернулося до
господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого
акціонерного товариства “ДК4” у якому просить суд зобов’язати
відповідача надати позивачеві для ознайомлення та зняття копій
документів, які містять інформацію про діяльність товариства, а
саме, річні баланси, звіти товариства про його діяльність за
останні три роки; протоколи загальних зборів товариства за
останні три роки; всі затверджені загальними зборами товариства
статутні документи та положення (внутрішні нормативні
документи), якими воно керується у своїй роботі.
У судовому засіданні позивач доповнив позовні вимоги та просив
суд визнати недійсними пункти 4.1, 6.1., 6.6., 6.9., статуту ВАТ
“ДК4” в редакції, затвердженій 20.01.2003р. Оболонською районною
державною адміністрацією у м. Києві.
Відповідач подав зустрічний позов, в якому просив суд визнати
недійсними угоди купівлі-продажу акцій між ВАТ “ДК4” та ТОВ “Т”,
як такі, що не відповідають вимогам закону; визнати ВАТ “ДК4”
належним покупцем і перевести на останнього права і обов’язки
покупця акцій на дату судового розгляду, виключно на умовах і по
ціні, передбачених даною угодою.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2003р. у
задоволені первісного позову в частині визнання недійсним п. 4.1
статуту ВАТ “ДК4” в редакції від 20.01.2003р. провадження у
справі припинено за відсутністю предмету спору, оскільки статут
ВАТ “ДК4” взагалі не містить такого пункту.
У задоволенні інших первісних позовних відмовлено з тих мотивів,
що статтею 10 Закону України “Про господарські товариства”
( 1576-12 ) (1576-12)
не передбачений порядок надання інформації про
діяльність товариства та порядок і строки надання зазначених у
первісному позові документів учасників товариства для
ознайомлення, а також обов’язок товариства надавати копії цих
документів учаснику товариства.
У роз’ясненні Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку “Про порядок застосування пункту “г” статті 10 Закону
України “Про господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
зазначено, що
на вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для
ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його
діяльність, протоколи зборів. При цьому акціонери при
ознайомленні з документами про діяльність товариства у
відповідності до ст. 35 Закону України “Про інформацію”
( 2657-12 ) (2657-12)
мають право робити виписки з наданих їм для
ознайомлення документів, фотографувати їх, записувати на
магнітну плівку тощо.
У зв’язку з тим, що позивач не подав доказів отримання
відповідачем запиту відносно надання документів, та доказів
того, що відповідач відмовив йому в наданні для ознайомлення
документів, передбачених п. ”г” ч. 1 ст. 10 Закону України “Про
господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
, а також не надав доказів
того, що він звертався до відповідача з запитом про надання
інформації у порядку, передбаченому Законом України “Про
інформацію” ( 2657-12 ) (2657-12)
, місцевий господарський суд дійшов
висновку про те, що у суду відсутні підстави для задоволення
позовних вимог позивача у частині зобов’язання відповідача
надати для ознайомлення та зняття копій документів, які містять
інформацію про діяльність товариства.
У задоволенні вимог позивача у частині визнання недійсними
пунктів 4.1, 6.1., 6.6., 6.9. статуту ВАТ “ДК4” відмовлено з тих
мотивів, що зазначені пункти статуту не суперечать вимогам
чинного законодавства України і не порушують права та
охоронювані законом інтереси позивача.
У задоволенні зустрічного позову судом відмовлено у зв’язку з
тим, що відповідач не довів наявність обставин, на підставі яких
він просить визнати угоди недійсними; не зазначив конкретні
норми закону, на підставі яких треба визнати угоди
купівлі-продажу недійсними; не вказав які саме угоди він просить
визнати недійсними, та не наводить норми закону, яким ці угоди
не відповідають.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
суд його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення
первісного позову. У судовому засіданні скаржник наполягав на
скасуванні рішення господарського суду міста Києва від
14.04.2003р. та передачі справи на новий розгляд.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судом першої інстанції норм матеріального права, а саме
ст.ст. 4, 17 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 112
Цивільного кодексу (ЦК) України, ст.ст. 4, 12, 25, 28, 37 Закону
України “Про господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
, та норм
процесуального права, а саме ст. 43 Господарського
процесуального кодексу (ГПК) України.
Також скаржник стверджує, що оскаржуване рішення ухвалено при
врахуванні лише одного доказу – попередньої редакції статуту
товариства, яка не протирічить чинному законодавству, ігноруючи,
при цьому, інші докази у справі – зміни до статуту, які
протирічать законодавству та порушують охоронювані законом права
і інтереси акціонерів та інших осіб.
9.03.2004 року до Вищого господарського суду України від
відповідача надійшло клопотання від 05.03.04р. № 23-113 про
відкладення розгляду касаційної скарги позивача з тих підстав,
що на даний час ВАТ “ДБК-4” закінчує розробку нового Статуту
товариства, який не містить оспорюваних у касаційній скарзі
положень про привілеєве право купівлі акцій. Затвердження нового
Статуту товариства відбудеться 24.03.2004р.
Колегія суддів вважає, що дане клопотання не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Розділом ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
при розгляді касаційної скарги колегією суддів
встановлені межі перегляду справи у касаційній інстанції.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального чи процесуального права на підставі
встановлених фактичних обставин справи і не має права збирати
нові докази. Тому, викладені у клопотанні відповідача обставини
не є перешкодою для розгляду даної касаційної скарги.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта,
знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню
частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, одним
з основних принципів судочинства, є законність. Принцип
законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при
вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми
матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись
норм процесуального права.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не
були дотримані норми процесуального права, внаслідок чого ним
неповно з’ясовані обставини, що мають значення для вирішення
даного спору.
Так, відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові
рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується
на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись
законом.
Отже, ухвалені судові акти повинні бути законними і
обгрунтованими.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, обгрунтованим визнається рішення, в
якому повно відображені обставини, що мають значення для даної
справи, висновки суду про встановлені обставини і правові
наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються
достовірними доказами, дослідженими в судовому засідання.
Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Утім, оскаржуване судове рішення від 14.04.2003 р. цим вимогам
не відповідає.
Так, до ухвалення судового рішення у даній справі позивач подав
суду заяву про доповнення позовних вимог (а.с.124 т.1), в якій
просив визнати недійсними пункти 4.1, 6.1., 6.6., 6.9. статуту
ВАТ “ДК4” в редакції, затвердженій 20.01.2003р. Оболонською
районною державною адміністрацією у м. Києві.
Припиняючи провадження у справі в частині визнання недійсним
п. 4.1. статуту ВАТ “ДК4” в редакції від 20.01.2003р.,
затвердженій Оболонською районною державною адміністрацією у
м. Києві з тих мотивів, що статут взагалі не містить такого
пункту, суд першої інстанції, не звернув увагу на зніми та
доповнення що є невід’ємною частиною статуту товариства,
затверджені Протоколом № 8 від 23.12.2002р. зальних зборів
акціонерів товариства і зареєстровані Оболонською районною
державною адміністрацією у м. Києві 20.01.2003р., реєстраційний
№ 05503160 (а.с.69-71, 107-109 т.1).
Вказаними змінами та доповненнями статут товариства доповнено
пунктом 4.1. такого змісту: “Акціонерами товариства можуть бути
фізичні та юридичні особи, які набули Права власності на акції
Товариства в процесі приватизації, випуску нових акцій, та
внаслідок купівлі-продажу акцій на вторинному ринку цінних
паперів, при умові дотримання вимоги про право привілейованої
купівлі акцій акціонерами Товариства або самим Товариством”.
Вказаній редакції статуту суд першої інстанцій не дав юридичної
оцінки з огляду на відповідність її вимогам чинного
законодавства.
Даючи юридичну оцінку змісту пунктів 6.1., 6.6., 6.9. статуту
товариства на відповідність їх вимогам чинного законодавства,
суд першої інстанції також не звернув увагу на зміни, що в них
відбулися. Так, судом досліджуються та цитуються у оскаржуваному
рішенні пункти 6.1., 6.6., 6.9. статуту товариства у редакції
вўд 03.05.2001р. (а.с.42-43 т.1), зареєстрованої Мінською
державною адміністрацією м. Києва 03.05.2001р., № реєстрації
05503160. Утім позивач у своєму доповненні до позову посилався
на невідповідність пунктів 4.1., 6.1., 6.6., 6.9 статуту ВАТ
“ДК4” в редакції, прийнятій рішенням загальних зборів товариства
23.12.2002р. і зареєстрованій Оболонською районною державною
адміністрацією у м. Києві 20.01.2003р., і яка, на його думку,
протирічить вимогам чинного законодавства, оскільки забороняє
акціонерам товариства вільно розпоряджатися належним їм на праві
власності акціями.
Зазначене свідчить про неповне з’ясування судом першої інстанції
обставин, що мають значення для справи, і які суд першої
інстанції визнав встановленими.
В силу ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм
процесуального права є підставою для скасування рішення
місцевого господарського суду.
Іншим доводам скаржника, викладеним у касаційній скарзі, колегія
суддів не може дати юридичної оцінки, оскільки це виходить за
межі юрисдикції касаційної інстанції з огляду на приписи ст.ст.
111-5, 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення у даній справі
підлягає скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід
урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до
всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин справи,
дійсних прав та обов’язків сторін і залежно від установленого
ухвалити обгрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Т”
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2003р. у
справі № 18/201 скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду міста Києва.