ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 15/278
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ТОВ “Н”
судовому засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 16.12.2003
Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 15/278
за позовом ТОВ “Н”
до ДПІ у м. Миколаєві
про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення від
28.07.2003 № 000792301/1
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 06.10.2003 господарського суду Миколаївської
області позов задоволено у зв’язку з необгрунтованістю
оспорюваного податкового повідомлення-рішення.
Постановою від 16.12.2003 Одеського апеляційного господарського
суду рішення скасовано, в позові відмовлено з посиланням на
неправомірність дій позивача по зменшенню об’єкта оподаткування
по податку на прибуток після повернення на загальну систему
оподаткування у 2002 році за рахунок відображення збитків,
отриманих ще в 1998 році, оскільки після відмови від
застосування фіксованого сільськогосподарського податку позивач
став платником податку на прибуток лише з 01.01.2002, у зв’язку
з чим норми ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
можуть застосовуватися лише до
результатів господарської діяльності платника податку після
01.01.2002.
ТОВ “Н” у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати
повністю і первісне рішення залишити без змін, посилаючись на
підтвердження оскаржуваною постановою встановленого п. 6.1 ст. 6
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
права позивача зменшувати об’єкт оподаткування
протягом наступних п’яти років (наступних двадцяти звітних
податкових кварталів), оскільки перший квартал 2002 року по
відношенню до 1998 року є 13-им податковим кварталом і тому
товариство мало право на застосування вищезгаданої норми ще на
протязі семи податкових кварталів.
Окрім того, скаржник вказує на неврахування судом апеляційної
інстанції ст. 1 Закону України “Про фіксований
сільськогосподарський податок” ( 320-14 ) (320-14)
, згідно якої
фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок
зазначених в цій статті податків і зборів, в тому числі в
рахунок податку на прибуток підприємств, в зв’язку з чим
сплачуючи фіксований сільськогосподарський податок в рахунок
податку на прибуток підприємств, позивач на той час був
платником податку на прибуток, оскільки пунктом 4 ст. 9
вищезгаданого закону ( 320-14 ) (320-14)
передбачено зупинення для
сільськогосподарських товаровиробників – платників фіксованого
сільськогосподарського податку з 01.01.99 по 01.01.2004 дії
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(за винятком пунктів 7.7, 7.8 і 13.1, 13.2, 13.6,
13.7 та 13.8), але не звільнення їх від сплати податку на
прибуток.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення
присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що
касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувана
постанова – скасуванню із залишенням без змін рішення суду
першої інстанції з наступних підстав.
На спірні податкові правовідносини, пов’язані зі зменшенням
позивачем у І кварталі 2002 року об’єкту оподаткування по
податку на прибуток за рахунок від’ємного значення об’єкта
оподаткування попереднього звітного податкового періоду, а саме
збитків, понесених в 1998 році, поширюється дія п. 6.1 ст. 6
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в редакції від 18.11.97, чим спростовуються
помилкові посилання відповідача та суду апеляційної інстанції в
обгрунтування своїх висновків на п. 4.2.2 ст. 4 і п. 17.1.3
ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, які не стосуються спірних відносин.
Внаслідок проведеної відповідачем перевірки дотримання
товариством податкового та валютного законодавства за період з
01.01.2002 по 01.01.2003 виявлено заниження позивачем
оподатковуваного прибутку за 2002 рік в сумі 4262,9 тис.грн. і
заниження податкового зобов’язання по податку на прибуток за ІІІ
квартал в сумі 1278,87 тис.грн. у зв’язку зі зменшенням об’єкту
оподаткування у І кварталі 2002 року на суму від’ємного значення
об’єкта оподаткування у 1998 році, донараховано 1278870 грн.
податку на прибуток підприємств та 383660 грн. штрафних санкцій
по цьому податку, про що складено акти № 23-121/155 від
15.05.2003 та № 23-121 від 24.07.2003.
З врахуванням цих актів відповідачем на підставі п. 4.2.2 ст. 4
та п. 17.1.3 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
прийнято 28.07.2003 оспорюване
податкове повідомлення-рішення про стягнення зазначених сум.
Підставою для донарахування податкового зобов’язання та штрафних
санкцій по податку на прибуток в актах перевірки помилково
визначено ту обставину, що оскільки товариство протягом 1999-
2001 рр. оплачувало фіксований сільськогосподарський податок
згідно Закону України “Про фіксований сільськогосподарський
податок” ( 320-14 ) (320-14)
, то після повернення на загальну систему
оподаткування платник податків (позивач) має право застосовувати
ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
лише до результатів господарської діяльності після
01.01.2002.
Однак, відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення та судом
апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не
враховано, що згідно з п. 6.1 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 639/97-ВР ) (639/97-ВР)
(в редакції Закону України
від 18.11.97 № 639/97-ВР) якщо об’єкт оподаткування платника
податку з числа резидентів за результатами звітного
(податкового) кварталу має від’ємне значення (з урахуванням суми
амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне зменшення
об’єкта оподаткування наступного звітного (податкового)
кварталу, а також кожного з наступних двадцяти звітних
(податкових) кварталів до повного погашення такого від’ємного
значення об’єкта оподаткування.
Дійсно, в 1999-2001 рр. позивач вибув зі сфери правового
регулювання Закону України “Про оподаткування прибутку
пўдприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та не входив до кола суб’єктів
оподаткування за цим законом, оскільки сплачував фіксований
сільськогосподарський податок згідно однойменного закону від
17.12.98 № 320-14. Однак, колегія погоджується з висновками суду
першої інстанції про те, що у зв’язку з поверненням з 01.01.2002
на загальну систему оподаткування податком на прибуток наступним
звітним (податковим) кварталом для ТОВ “Н” слід вважати саме І
квартал 2002р. так як законодавцем в статті 6 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 639/97-ВР ) (639/97-ВР)
в
редакції від 18.11.97 № 639/97 на відміну від ст. 6 цього Закону
в редакції від 24.12.2002 № 349-ІV ( 349-14 ) (349-14)
(не має зворотньої
дії до спірних відносин) не встановлено нерозривну послідовність
для звітних податкових періодів (кварталів), на протязі яких в
межах загального п’ятирічного терміну (20 звітних кварталів)
дозволяється зменшення об’єкта оподаткування кожного наступного
звітного кварталу на суму від’ємного значення об’єкта
оподаткування попереднього звітного кварталу.
Висновки суду апеляційної інстанції по суті грунтуються на
помилковому застосуванні всупереч вимогам ст. 58 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
до спірних правовідносин, які виникли в
кінці 1998р. та І кварталі 2002р., положень п. 6.1 ст. 6 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств в редакції
Закону від 24.12.2002 № 349-ІV ( 349-14 ) (349-14)
, якими встановлено
чітку послідовність податкових періодів (перший календарний
квартал наступного податкового року) для зменшення об’єкта
оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування
попереднього податкового року шляхом включення цієї суми до
складу валових витрат платника податку до повного погашення
такого від’ємного значення. Якщо ж навіть погодитися з
висновками відповідача та суду апеляційної інстанції про те, що
наступним звітним податковим періодом в порядку послідовності
для позивача міг бути І квартал 1999 року, то з врахуванням
встановленого пунктом 6.1 ст. 6 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
граничного
п’ятирічного терміну (20 звітних кварталів) для дозволеного
зменшення об’єкта оподаткування до повного погашення від’ємного
значення об’єкта оподаткування, заслуговують на увагу доводи
скаржника про те, що перший квартал 2002 року по відношенню до
1998 року є 13-им податковим кварталом і позивач мав право
зменшувати об’єкт оподаткування ще на протязі семи податкових
кварталів, оскільки це фактично підтверджується абзацом 7
мотивувальної частини постанови від 16.12.2003.
Отже, визнавши наявність у позивача права зменшувати об’єкт
оподаткування протягом наступних п’яти років (двадцять
податкових кварталів) суд апеляційної інстанції в підсумку
дійшов помилкового висновку про неправомірність дій позивача,
спрямованих на зменшення об’єкта оподаткування по податку на
прибуток після повернення на загальну систему оподаткування у І
кварталі 2002 року за рахунок перенесення збитків, отриманих в
1998 році, та можливість застосування норми п. 6.1 ст. 6 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
лише до результатів господарської діяльності платника податку
після 01.01.2002.
Натомість касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на
наявність у нього статусу платника податку на прибуток в
1999-2001рр. у зв’язку зі сплатою товариством фіксованого
сільськогосподарського податку в рахунок податку на прибуток
підприємств (абзаци 1 та 2 частини 2 ст. 1 Закону України “Про
фіксований сільськогосподарський податок” ( 320-14 ) (320-14)
), оскільки
такі помилкові твердження по суті грунтуються на безпідставному
ототожненні широкого кола платників податку на прибуток
підприємств в розумінні п. 1.29 ст. 1 та ст. 2 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємства” та
сільськогосподарських товаровиробників – платників фіксованого
сільськогосподарського податку, які підлягають окремому
правовому регулюванню Законом України “Про фіксований
сільськогосподарський податок” ( 320-14 ) (320-14)
. При цьому колегія
враховує, що пунктом 2 ч. 1 ст. 9 цього ж закону передбачено
звільнення платників фіксованого сільськогосподарського податку
з 01.01.99 по 01.01.2001 від сплати цього податку, а значить і
від сплати зарахованого до складу останнього (фіксованого
податку) також податку на прибуток підприємств, чим
спростовуються доводи скаржника щодо нібито існуючого
ототожнення судом апеляційної інстанції термінів “зупинення” дії
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
стосовно платників фіксованого
сільськогосподарського податку та “звільнення” їх від сплати
податку на прибуток підприємств.
Зважаючи на вищенаведене касаційна інстанція відхиляє посилання
відповідача на виникнення у позивача податкових зобов’язань по
податку на прибуток підприємств в сумі 1278870 грн., оскільки
позивачем з врахуванням вимог п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
правомірно
зменшено у І-ому кварталі 2002р. оподатковуваний прибуток на
суму від’ємного значення об’єкта оподаткування шляхом
перенесення збитків попереднього звітного податкового кварталу
(ІУ кв. 1998р.) в сумі 4262,9 тис.грн., чим спростовуються
твердження скаржника про необгрунтоване заниження товариством
оподатковуваного прибутку на цю ж суму.
З огляду на те, що підставою скасування рішення від 26.11.2003
судом апеляційної інстанції стало помилкове застосування
останнім ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в редакції від 18.11.97 та п. 4.2.2
ст. 4 і п. 17.1.3 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, а судом першої інстанції
встановлено недоведеність порушення позивачем податкового
законодавства шляхом заниження податкових зобов’язань та
обумовлену цим необгрунтованість оспорюваного податкового
повідомлення – рішення, первісне рішення про задоволення позову
є правомірним та відповідає чинному законодавству і фактичним
встановленим обставинам даної справи.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом апеляційної інстанції до спірних податкових
правовідносин норм матеріального та процесуального права, в
зв’язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню із
залишенням без змін рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 6
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Н” задовольнити.
Постанову від 16.12.2003 Одеського апеляційного господарського
суду у справі № 15/278 скасувати, а рішення від 26.11.2003
господарського суду Миколаївської області у даній справі
залишити без змін.
Стягнути з відповідача на користь позивача 42 грн. 50 коп.
витрат по держмиту, сплаченому за перегляд справи в порядку
касації.
Наказ доручити видати господарському суду Миколаївської області.