ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 12/63
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства
Міністерства оборони України “УТ“ на постанову Житомирського
апеляційного господарського суду від 11.06.2003р.
у справі № 12/63 господарського суду Хмельницької області
за позовом Військового прокурора Шепетівського гарнізону в
інтересах держави в особі Державного підприємства Міністерства
оборони України “УТ“ в особі філії “ШТ”
до відповідача Виконавчого комітету Славутської міської ради
про посвідчення права власності
за участю представників:
ДП МОУ “УТ”
Виконком Славутської міськради
ГПУ – не з’явилися
В судовому засіданні з 24.02.2004р. по 09.03.2004р.
оголошувалась перерва.
в с т а н о в и л а :
заступник військового прокурора Шепетівського гарнізону в
інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся
до господарського суду Хмельницької області з позовом та просив
визнати за Державним підприємством Міністерства оборони України
“УТ” в особі Шепетівського військового торгу № 42 право
власності на будівлі магазинів № 39 та № 36, кафе “В”, які
розташовані у м. Славута Хмельницької області. В обгрунтування
заявлених вимог, заступник прокурора посилається на те, що
відповідач у справі – Виконавчий комітет Славутської міської
ради відмовив у видачі свідоцтв на право власності на ці
об’єкти, мотивуючи це тим, що ДП МО України “УТ” в особі
Шепетівського військового торгу № 42 не надало актів на право
власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки
під забудову, акта комісії про прийняття об’єктів і введення їх
в експлуатацію (а.с.2-4).
До вирішення спору у даній справі по суті, заступник військового
прокурора Шепетівського гарнізону звернувся до суду з заявою,
відповідно до якої, у відповідності з наданими ст.ст. 22,29 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
процесуальними правами, змінив предмет
позову і просить суд зобов’язати відповідача видати свідоцтва
про право власності на спірне майно (а.с.35).
Відповідач у справі – Виконавчий комітет Славутської міської
ради проти заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що
спірне майно закріплене за позивачем на праві оперативного
управління, отже підстав для видачі йому свідоцтва про право
власності не має.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від
27.01.2003р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.46-47).
Прийняте судом рішення мотивовано тим, що спірне майно
закріплене за позивачем в особі його структурного підрозділу та
знаходиться у нього на балансі, однак не є його власністю, а
належить до об’єктів загальнодержавної власності.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
11.06.2003р. рішення господарського суду Хмельницької області
від 27.01.2003р. залишено без змін (а.с.135-136).
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, Житомирський
апеляційний господарський суд також зазначив, що позивач не
звертався до відповідача з вимогою про реєстрацію за ним права
повного господарського відання на спірне майно, а просив видати
свідоцтво про право власності на спірні об’єкти, які є державною
власністю.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДП МО
України “УТ” в особі Шепетівського військового торгу № 42
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати, а заявлений позов задовольнити.
На думку скаржника, при прийнятті оскаржуваних судових актів
судами першої та апеляційної інстанції невірно застосовані норми
матеріального права, а саме судами:
- безпідставно застосована ст. 3 Закону України “Про правовий
режим майна у Збройних Силах України” ( 1075-14 ) (1075-14)
щодо
закріплення військового майна за військовими частинами Збройних
сил України на праві оперативного управління, оскільки ДП МО
України “УТ” не є військовою частиною;
- не застосовані норми Декларації “Про державний суверенітет
України”, Законів України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, Про
правонаступництво України”, “Про підприємства, установи та
організації союзного підпорядкування” ( 1540-12 ) (1540-12)
, Декрету
Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у
загальнодержавній власності” ( 8-92 ) (8-92)
, відповідно до яких
функції управління майном, що є у загальнодержавній власності,
покладено, зокрема, на Міністерство оборони України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Порядок оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна
на момент звернення до відповідача був визначений Тимчасовим
положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме
майно ( z0157-02 ) (z0157-02)
, яке затверджено наказом Міністерства юстиції
України від 07.02.2002р. № 7/5.
Відповідно до п. 6.1 Тимчасового положення ( z0157-02 ) (z0157-02)
,
оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна
проводиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема,
місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування.
При цьому, уповноваженому органу надаються документи, визначені
у п. 6.1 Тимчасового положення ( z0157-02 ) (z0157-02)
.
Оскільки, при вирішенні спору у справі та перегляді прийнятого
рішення в апеляційному порядку, суди встановили, що позивач не
надав передбачених зазначеною нормою документів, вони
обгрунтовано дійшли висновку щодо безпідставності заявлених
вимог.
Крім того, відповідно до ст. 34 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
спірне майно входить до об’єктів загальнодержавної
власності, управління яким, згідно п. 5 ст. 116 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, безпосередньо належить до компетенції
Кабінету Міністрів України.
З метою забезпечення ефективного управління майном, що є у
загальнодержавній власності, Декретом Кабінету Міністрів України
“Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”
( 8-92 ) (8-92)
, функції управління майном, що є у загальнодержавній
власності, делеговані міністерствам та іншім підвідомчим
Кабінету Міністрів України органам державної виконавчої влади.
Спірне майно, як встановлено судами, знаходиться у ДП МО України
“УТ” в особі Шепетівського військторгу № 42 на балансі;
управління цим майном здійснюється уповноваженим органом
державної виконавчої влади - Міністерством оборони України.
В силу ст. 37 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, майно,
що є державною власністю і закріплене за державним
підприємством, належить йому на праві повного господарського
відання, крім випадків, передбачених законодавством України. При
цьому, здійснюючи право повного господарського відання,
підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним
майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать
закону та цілям діяльності підприємства. До права повного
господарського відання застосовуються правила про право
власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами
України.
Також, відповідно до пп. 1.1,.4.2 статуту підприємства,
визначено, що ДП МО України “УТ” засновано на державній
власності; його майно є державною власністю і закріплено за ним
на праві повного господарського відання.
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо
знаходження спірного майна у державній власності та закріплення
його за ДП МО України “УТ” в особі Шепетівського військового
торгу № 42 на праві повного господарського відання правильний.
Посилання скаржника у поданій касаційній скарзі на неправильне
застосування до спірних взаємовідносин ст. 3 Закону України “Про
правовий режим майна у Збройних Силах України” ( 1075-14 ) (1075-14)
безпідставне, оскільки, керуючись зазначеною нормою, суд
апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірне майно не
можна віднести до військового майна, у зв’язку з чим норми
вказаного закону не можуть бути застосовані до взаємовідносин
сторін.
Інші доводи, викладені у касаційній скарзі також є
безпідставними.
За таких обставин, рішення господарського суду Хмельницької
області 27.01.2003р. та постанова Житомирського апеляційного
господарського суду від 11.06.2003р. прийняті у відповідності з
нормами матеріального та процесуального права і підстав для їх
скасування не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
11.06.2003р. та рішення господарського суду Хмельницької області
від 27.01.2003р. у справі № 12/63 залишити без змін, а касаційну
скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України “УТ”
в особі філії “ШТ” – без задоволення.