ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.2004 Справа N 9/269
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому ВАТ “Енергопостачальна компанія “Д”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
від 01.04.2004р.
у справі № 9/269
господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом ВАТ “ЕК “Д”
до МКПП “ДВ”
про стягнення 66700064,69 грн.
за участю представників сторін:
позивача
відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
13.11.2003 р. по справі № 9/269 відмовлено в задоволенні позову
відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія
"Д" м. Дніпропетровськ до міського комунального підприємства
"ДВ" м. Дніпропетровськ про стягнення 66700064 грн. 69коп.
(п'ятикратна вартість електроенергії, що була спожита
відповідачем за перевищення граничних рівнів її споживання
(лімітів) за період січень-червень 2003р.).
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 01.04.2004р. рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 13.11.2003р. залишено без змін.
Оскаржуючи постанову ВАТ “Енергопостачальна компанія “Д” просить
її скасувати, посилаючись на невідповідність висновків,
зроблених судом, матеріалам справи, а також на порушення судом
матеріального права.
Скаржник вважає, що суд необґрунтовано дійшов висновку щодо
укладення договору з протоколом розбіжностей, який виключив
п.п. 4.5, який передбачає санкції за перевищення граничної
величини споживання та п. 6.1.2 - обов'язок позивача доводити
відповідачу та коригувати граничні величини.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, розглянувши доводи касаційної скарги та перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких
підстав.
Як встановив апеляційний господарський суд, на підставі договору
№ 20-Ц від 01.01.02р. позивач ("енергопостачальник") постачав
Державному комунальному виробничому управлінню водопровідно-
каналізаційного господарства м. Дніпропетровська,
правонаступником якого є відповідач, ("споживачу") електричну
енергію, за яку відповідач зобов'язався здійснювати розрахунки
виключно грошовими коштами за фактично спожиту електричну
енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий
період з обумовленою ціною (тарифом) у термін, визначений
пунктами 4.2., 4.3 і 4.5 цього договору (пункти 1.1, 2.10-2.11,
7.1.1 договору).
Вищевказаний договір був підписаний зі сторони відповідача із
протоколом розбіжностей, що підтверджується написом в екземплярі
договору відповідача, наданою позивачем копією протоколу
розбіжностей та відповіддю позивача від 03.04.02р. за № 1685
щодо узгодження розбіжностей.
Із змісту наданої позивачем відповіді на протокол розбіжностей
до договору № 20-Ц від 01.01.02р. випливає, що позивачем були
відхилені пропозиції відповідача по пунктах: 4.1, 4.2, 10, 5.1,
6.1.2, 6.1.5, 7.1.1, 7.1.5, 7.1.6, 7.1.9, 7.1.10, які відповідач
запропонував викласти у своїй редакції, та по пунктах: 4.4, 4.5,
4.6, 4.7, 4.8, 5.2, які відповідач запропонував виключити із
умов договору.
На розгляд господарського суду розбіжностей, що не були
врегульовані під час укладення вищевказаного договору, сторони
не передали.
Господарський суд у своєму рішенні визначив, що договір № 20-Ц
від 01.01.02р. є укладеним між сторонами із виключенням із його
умов пунктами:.4; 4.5; 4.6; 4.7; 4.8; 5.2 і на умовах пунктів:
4.1, 4.2, 10, 5.1, 6.1.2, 6.1.5, 7.1.1, 7.1.5, 7.1.6, 7.1.9,
7.1.10, які відповідач запропонував викласти у своїй редакції.
Тобто порядок встановлення відповідачу договірної величини
потужності шляхом направлення лімітних повідомлень, передбачених
пунктами 4.5 і 6.1.2 - виключений із умов цього договору, не
набув статус договірних зобов'язань, і не може застосовуватись у
розрахунках сторін з постачання електричної енергії за цим
договором.
Що стосується договору № 20-Ц від 01.01.02р., апеляційний суд
дійшов висновку вважати даний договір укладеним на умовах,
запропонованих позивачем, зважаючи на наступне.
Як вбачається із наданих сторонами оригінальних екземплярів
договору № 20-Ц від 01.01.02р. (копії яких знаходяться в
справі), напис "з протоколом розбіжностей", є тільки на
екземплярі, наданим державним комунальним виробничим управлінням
водопровідно-каналізаційного господарства. Екземпляр договору
ВАТ "Д" підписаний обома сторонами без посилання на наявність
протоколу розбіжностей.
Відповідачем надано на підтвердження факту укладення договору з
протоколом розбіжностей екземпляр протоколу розбіжностей без
дати та лист ВАТ "Д" від 03.04.02р. за № 1680 "Про узгодження
договору на постачання електроенергії".
Оскільки відповідач доказів направлення протоколу розбіжностей
водночас з договором не надав і неможливо встановити, коли
відповідачем був надісланий на адресу позивача протокол
розбіжностей, тому неможливо погодитись з твердженням
"Водоканалу" про підписання договору з протоколом розбіжностей.
Лист позивача від 03.04.02р. за № 1680 про узгодження договору
на постачання електроенергії, на який посилається відповідач, не
може вважатися доказом визнання факту підписання договору з
протоколом розбіжностей, тому що цей лист підписано керівником
структурного підрозділу позивача В.Д.Чекригіним, який не
уповноважувався укладати даний договір.
Виходячи з того, що позивач не оспорює наявність протоколу
розбіжностей взагалі, цей протокол слід розглядати як пропозицію
існуючих умов договору, які сторони можуть вирішити в
установленому чинним законодавством порядку.
Пунктом 4.5 умов вищевказаного договору (в редакції позивача)
сторони встановили, що у разі споживання електроенергії понад
обсяг, що обумовлений цим договором на розрахунковий період,
відповідач сплачує позивачу повну вартість усієї спожитої
електричної енергії на розподільчий рахунок за чинним роздрібним
тарифом, а також здійснює оплату через застосовану санкцію за
таке порушення умов договору в сумі чотирикратної вартості
різниці між фактично спожитою і договірною величиною електричної
енергії, на поточний рахунок позивача протягом 5-ти днів з
моменту отримання рахунку позивача. У разі перевищення
договірної величини потужності відповідач сплачує позивачу
п’ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною
потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та
договірною величиною потужності.
Пунктом 6.1.2 вищевказаного договору (в редакції позивача)
позивач зобов'язався доводити відповідачу граничний рівень
електроспоживання та погоджену до споживання потужність, яка
бере участь в максимумі навантаження енергосистеми у години
максимуму, лімітним повідомленням. Термін надання лімітного
повідомлення - 15 діб до початку розрахункового періоду. Залежно
від стану навантаження енергосистеми встановлені ліміти
переглядаються одноразово не пізніше 20-го числа розрахункового
місяця. Лімітне повідомлення діє до отримання нового і є
невід’ємною частиною договору.
При постачанні електричної енергії з 01.01.03р. по 01.07.03р.,
відповідно до умов пункту 6.1.2 договору № 20-Ц від 01.01.02р.
(в редакції позивача) позивач щомісячно доводив відповідачу
граничний рівень електроспоживання шляхом направлення лімітних
повідомлень із посиланням на пункт 11 Порядку постачання
електроенергії споживачем ( 441-99-п ) (441-99-п)
, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 24.03.99р. (із змінами і
доповненнями відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №
475 ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
від 09.04.02р.).
У відповідності із абзацом 2 пункту 11 Порядку постачання
електричної енергії споживачам, затвердженої постановою Кабінету
Міністрів України від 09.04.02р. № 475 ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
(далі
Порядок), застосованого позивачем, за підсумками місяця гранична
величина споживання електричної енергії для споживачів
коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини
її споживання. Тобто передбачена можливість приведення доведеної
до споживача у відповідний термін граничної величини споживання
у відповідність із обсягом оплаченої електричної енергії. При
цьому, в залежності від обсягів здійснених споживачем платежів,
коригування може відбуватись як в сторону збільшення, так і в
сторону зменшення граничної величини.
В той же час, у відповідності до абзацу 8 пункту 7 Порядку
( 441-99-п ) (441-99-п)
споживачам, які не здійснюють поточні платежі у
терміни, встановлені договором, або не дотримуються узгоджених
графіків погашення заборгованості, граничні величини споживання
електричної енергії не встановлюються, а споживачі підлягають
відключенню від електричних мереж.
Відповідно до пункту 6.1 Правил користування електричною
енергією ( z0417-96 ) (z0417-96)
, затверджених постановою НКРЕ від
31.07.96р. № 28, у редакції постанови НКРЕ від 22.08.02р. № 928
(далі - Правила), договір про постачання електричної енергії є
основним документом, який регламентує відносини між
постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і
споживачем, та визначає зміст правових відносин, прав та
обов’язків сторін.
У відповідності до пункту 7.1 Правил ( z0417-96 ) (z0417-96)
, розрахунки
споживачів з постачальниками електричної енергії за регульованим
тарифом здійснюються згідно з договором про постачання
електричної енергії, який укладається у відповідності з Типовим
договором (додаток 2 до Правил). При цьому розділом 5 Типового
договору передбачено узгодження між сторонами алгоритму
визначення договірних величин споживання електричної енергії та
потужності у відповідності з Порядком постачання електричної
енергії споживачам, затвердженої постановою Кабінету Міністрів
України від 9.04.2002р. № 475 ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
(далі - Порядок).
Тобто, застосування до відповідача процедури встановлення і
коригування граничних величин згідно Порядку ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
,
мало б здійснюватись лише за умови зазначення у договорі між
сторонами порядку встановлення, доведення та коригування
граничних величин як договірних, згідно Правил ( z0417-96 ) (z0417-96)
та
розділу 5 Типового договору. Виходячи із положень діючого
договору договірним обсягом споживання електроенергії є величина
визначена в додатку № 1 до договору.
Таким чином, зазначив апеляційний господарський суд, позивачем
необґрунтовано застосовані норми нового (в редакції постанови
Кабінету Міністрів України № 475 ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
від 09.04.02р.)
порядку постачання електричної енергії, в частині коригування
граничної величини споживання електричної енергії за підсумками
місяця на правовідносини, встановлені договором № 20-ц від
01.01.02р.
Коригування договірного обсягу споживання електричної енергії
позивачем здійснювалось лімітними повідомленнями без
відповідного внесення змін до договору № 20-Ц від 01.01.02р.,
тобто в односторонньому порядку, що суперечить ст. 162
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Розділ 4 договору встановлює порядок розрахунків за спожиту
електроенергію та здійснення інших платежів, а п. 4.5
передбачає: "у разі споживання електроенергії понад обсяг, що
обумовлений цим договором на розрахунковий період, Споживач
сплачує Енергопостачальнику повну вартість усієї спожитої
енергії на розподільчий рахунок за чинним роздрібним тарифом та
також здійснює оплату через застосовану санкцію за таке
порушення умов договору в сумі чотирикратної вартості різниці
між фактично спожитою і договірною величинами електричної
енергії, на поточний рахунок Енергопостачальника протягом 5 днів
з моменту отримання рахунка енергопостачальника...". Таким чином
санкція може застосовуватись лише в разі споживання відповідачем
електроенергії понад обсяг, що обумовлений договором № 20-Ц на
розрахунковий період згідно додатку 1 до договору.
В п 6.1 договору мова йде про зобов'язання постачальника
"Доводити до Споживача граничний рівень електропостачання та
погоджену до споживання потужність...”. Термін надання лімітного
повідомлення 15 діб до початку розрахункового місяця. Залежно
від стану навантаження енергосистеми встановлені ліміти
переглядаються одноразово не пізніше 20 числа розрахункового
місяця".
Діючим договором покладемо на позивача зобов’язання сповіщати
відповідача лімітним повідомленням не про "договірну величину"
постачання електроенергії, а про граничний рівень
електроспоживання, який залежить від стану навантаження
енергосистеми, а не рівня оплати.
Згоди сторін по встановленню порядку коригування договірного
обсягу споживання електроенергії в залежності від рівня оплат за
електроенергію сторони не досягли.
За таких обставин, Вищий господарський суд України вважає, що
апеляційний господарський суд ґрунтовно зазначив, що посилання
позивача на Порядок постачання електричної енергії споживачам,
затверджений постановою КМУ № 441 ( 441-99-п ) (441-99-п)
(із змінами
внесеними постановою КМУ № 475), як правову підставу нарахування
санкцій за ст. 26 Закону України "Про електроенергетику"
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
є неправомірним, оскільки Закон та Договір не
ставлять в залежність від поточної оплати спожитої в
розрахунковому періоді електроенергії обсяги постачання
електроенергії в наступному місяці, тим більше, що вони
визначені контрагентами в договорі.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає, що
оскаржена постанова є законною і обґрунтованою, а тому підстави
для її скасування відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 01.04.2004р. у справі № 9/269 залишити без змін, а касаційну
скаргу – без задоволення.