ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 12/168
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого у засіданні
суддів:
розглянувши у відкритому Спільного українсько-голландського
судовому засіданні підприємства у формі Товариства з
касаційну обмеженою відповідальністю “Л"
скаргу
на постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 06.11.2003р.
у справі № 12/168
за позовом Спільного українсько-голландського
підприємства у формі Товариства з
обмеженою відповідальністю “Л"
до Закритого акціонерного
товариства транснаціональної
фінансово-промислової нафтової
компанії "У"
про стягнення 5 100 246,74
Рішенням господарського суду Полтавської області від
18.09.2003р. по справі № 12/168 було постановлено стягнути з
відповідача на користь позивача збитки в розмірі 5100246,74
гривень, 1700 гривень сплаченого державного мита та 118 гривень
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення вмотивоване тим, що: позивач зазнав збитків у вигляді
сплачених відсотків за обслуговування банківського кредиту та
неможливості погашення основної суми кредиту за рахунок наявних
коштів, що знаходиться у причинному зв'язку з невиконання
відповідачем умов договору № 832 від 12.07.2000 року, за яким
позивач передав нафту відповідачу для переробки, а відповідач
повинен її переробити на нафтопродукти та передати їх позивачу;
позивач змушений був вжити заходів до зменшення збитків шляхом
укладення додаткової кредитної угоди № 8 від 20.06.2001 року,
внаслідок чого поніс додаткові витрати, позбавивши себе
можливості отримати економічну вигоду від використання
зазначених коштів; упущена вигода в формі неотриманого прибутку
позивача підлягає стягненню згідно ст. 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
; позовні вимоги підтверджується, зокрема, кредитними
договорами № 7 від 5.07.2000р. та № 8 від 20.06.2001 року,
меморіальним ордером, платіжними дорученнями про сплату
процентів, аукціонним свідоцтвом, Рішенням господарського суду
Полтавської області від 21.08.-31.08.2001 року по справі
№ 14/383, яким позов про стягнення основного боргу по спірному
договору був задоволений.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
06.11.2003 року по справі № 12/168 апеляційну скаргу
Відповідача задоволено повністю. Рішення господарського суду
Полтавської області від 18.09.2003 по справі № 12/168 скасоване
та прийняте нове, яким в задоволені позову про стягнення
5 100 246,74 грн. збитків Позивачу відмовлено. Стягнуто з
позивача на користь відповідача 850 грн. сплаченого державного
мита. Постанова мотивована тим, що рішенням господарського суду
Полтавської області від 21.08.-31.08.2001 року по справі №
14/383 позов Спільного українсько-голландського підприємства у
формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Л” до Закритого
акціонерного товариства транснаціональної фінансово-промислової
нафтової компанії „У” про стягнення нафтопродуктів за договором
№ 832 від 12.07.2000 року був задоволений частково та було
стягнуто з відповідача на користь позивача бензин А-76 в
кількості 1725,700 тон, дизельного пального 1105,188 тон та були
стягнуті судові витрати. По цій справі позивач відмовився від
стягнення пені в розмірі 1661178 гривень; 23.01.2003 року суд
затвердив мирову угоду по справі № 14/383 по якій позивач
відмовився від стягнення нафтопродуктів в натурі, сторони
припинили зобов'язання щодо передачі нафтопродуктів, шляхом
заміни його на зобов'язання по оплаті собівартості цих
нафтопродуктів; при дослідженні матеріалів справи, колегія
суддів встановила відсутність причинного зв’язку між сплатою
відсотків за кредитними договорами № 7 від 05.07.2000 року та №
8 від 20.06.2001 року та неналежним виконанням відповідачем
договору № 832 від 12.07.2000 року.
Спільне українсько-голландське підприємство у формі Товариства з
обмеженою відповідальністю „Л” у своїй касаційній скарзі просить
скасувати Постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 06.11.2003 року по справі № 12/168 скасувати, рішення
господарського суду Полтавської області від 18.09.2003 року по
справі № 12/168 залишити в силі, так як при винесенні постанови
Харківського апеляційного господарського суду було неправильно
застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме:
ст.ст. 203 та 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 32, 53, 93,
99, 97, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали /фактичні
обставини/ справи на предмет повноти їх встановлення судом
першої і апеляційної інстанцій та заслухавши пояснення присутніх
у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в апеляційній інстанції справи
переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій
інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII
ГПК.
Відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Харківський апеляційний
господарський суд у визначеному законом порядку встановив
наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і
заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення
для правильного вирішення господарського спору, на підставі
доказів.
Як правильно зазначено в апеляційній постанові, рішення суду
першої інстанції прийняте в результаті неналежної оцінки
обставин справи та неправильного застосування норм матеріального
права.
Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків в Україні
визначені статтею 4 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Так,
відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
у
боржника в разі невиконання або неналежного виконання
зобов'язання виникає зобов'язання відшкодувати кредиторові
завдані цим збитки. При цьому, під збитками розуміються витрати,
зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також
не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби
зобов'язання було виконано боржником.
Однією з обов’язкових умов настання цивільно-правової
відповідальності, зокрема відшкодування збитків, є наявність у
поведўнцў боржника складу правопорушення. Тобто, предметом
доказування при розгляді даної категорії спорів є наявність
протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки,
вини відповідача, прямого причинно-наслідкового зв’язку між
протиправною поведінкою та шкодою.
Суд першої інстанції при розгляді справи зробив обґрунтований
висновок про наявність протиправної поведінки відповідача у
вигляді неналежного виконання взятих на себе зобов’язань за
договором № 832 від 12.07.2000 року. Разом з тим, суд прийшов до
хибного висновку про наявність причинного зв'язку між діями
відповідача та витратами, які позивач пов’язує з невиконанням
договору № 832 від 12.07.2000 року.
Крім того, постановивши рішення про задоволення позову в частині
відшкодування втрат позивача, понесених вилученням коштів, суд
не врахував взаємозалежність дат та строків повернення позивачем
кредиту та відсотків по ньому і строків ймовірного отримання
позивачем реальної вигоди, з якої останній планував погашати
згадані відсотки при своєчасному виконанні відповідачем
зобов’язань.
Дана обставина має істотне правове значення, оскільки поряд з
датами укладення та метою укладення кредитних договорів, що
простежується з формулювання їх предмету – „...на поповнення
обігових коштів”, свідчить, як правильно визначила апеляційна
інстанція, про відсутність - прямого причинно-наслідкового
зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та витратами
позивача, відшкодування яких є предметом позову.
Отже, посилання скаржника на доведеність та обґрунтованість сум
збитків, в тому числі в формі упущеної вигоди, спростовані під
час апеляційного перегляду справи та не підтверджуються
обставинами справи, що з достатньою повнотою були встановлені
судом. Тому ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
апеляційним судом
застосована правильно.
Колегія також враховує, що 23.01.2003 року господарський суд
Полтавської області затвердив мирову угоду по справі № 14/383 по
якій позивач відмовився від стягнення нафтопродуктів в натурі.
При розгляді зазначеної справи позивач відмовився від стягнення
пені в розмірі 1661178 гривень. При цьому посилання скаржника на
неправильне застосування ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, в
обґрунтування якого покладено твердження, що мировою угодою
передбачено лише зміну способу та порядку виконання рішення не
заслуговує на увагу, оскільки, крім зміни способу виконання,
мировою угодою, а саме: п. 4.4 передбачено обмеження
(присікання) претензій стосовно виконання рішення господарського
суду Полтавської області від 21.08.-31.08.2001 року по справі
№ 14/383 та умов договору № 832 від 12.07.2000 року, що свідчить
про реалізацію наміру сторін припинити спірне зобов’язання
шляхом заміни його іншим.
Інші твердження касаційної скарги зводяться до необхідності
вирішення касаційною інстанцією питань про перевагу одних
доказів над іншими, тобто здійснення відмінної від апеляційного
суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тому
до уваги не приймаються.
З огляду на вищевикладене, колегія вважає, що в оскаржуваній
постанові була дана належна юридична оцінка обставинам справи і
правильно застосовані норми матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення або
неправильне застосування норм процесуального права є підставою
для скасування судового рішення. Проте судовий акт підлягає
скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до
прийняття неправильного судового рішення. При перегляді
оскаржуваного рішення та постанови касаційна інстанція
встановила коло обставин, що входять до предмету доказування у
цій справі та, врахувавши її матеріали, прийшла до висновку, що
наведені в касаційній скарзі недоліки в застосуванні норм
процесуального права, що містяться в мотивувальній частині
оскаржуваного судового акту не могли призвести до істотних
порушень процесуальних прав сторін спору або інших учасників
судового процесу та не призвели до прийняття неправильних
судових актів. Інших порушень процесуального права, що потягли б
за собою неповне з'ясування обставин справи (які мають значення
для правильного вирішення спору) чи прийняття неправильного
судового рішення не виявлено.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної
скарги немає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Спільного українсько-голландського
підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Л”
залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
06.11.2003 року у справі № 12/168 залишити без змін.