ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 02-2-11/10193
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Ленінської МДПІ у м. Луганську
судовому засіданні (правонаступник – СДПІ по роботі з
касаційну скаргу великими платниками податків у
м. Луганську)
на ухвалу від 07.10.2003 Київського
апеляційного господарського суду
у справі № 02-2-11/10193
за позовом Ленінської МДПІ
до ДПВО “ЛЗ”
про стягнення 4497307 грн. 31 коп.
До початку судового засідання від Ленінської МДПІ у м. Луганську
надійшло клопотання від 31.01.2004 про заміну позивача у справі
його правонаступником – СДПІ по роботу з великими платниками у
м. Луганську, яке колегія вважає за необхідне задовольнити на
підставі ст. 25 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
та з врахуванням доданих до клопотання наказу СДПІ у
м. Луганську від 26.12.2003 № 292 та повідомлення від 08.01.2004
№ 10/192-05 про включення ДП ВО “ЛЗ” до категорії великих
платників податків.
В С Т А Н О В И В:
Господарський суд м. Києва ухвалою від 12.06.2003 повернув
позовну заяву скаржника на підставі п.п. 3, 6 ст. 63
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою від 07.10.2003 Київського апеляційного господарського
суду, винесеною на підставі ст. 53, 93 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відмовлено позивачу
у відновленні пропущеного строку для подання апеляційної скарги
на ухвалу господарського суду м. Києва від 12.06.2003 з мотивів
недоведеності позивачем існування поважних причин пропуск його
строку та з огляду на обставини подання апеляційної скарги після
закінчення 10-денного строку з дня фактичного отримання
скаржником ухвали суду першої інстанції.
Ленінська МДПІ у м. Луганську (СДПІ у м. Луганську) у поданій
касаційній скарзі просить ухвалу від 07.10.2003 скасувати і
прийняти нове рішення про зобов’язання Київського апеляційного
господарського суду розглянути апеляційну скаргу на ухвалу від
12.06.2003 у даній справі по суті, оскільки вважає, що зазначена
ухвала була надіслана позивачу господарським судом м. Києва лише
02.07.2003, тобто з порушенням вимог ст. 87 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і отримана
Ленінською МДПІ тільки 11.07.2003. Окрім того скаржник
посилається на те, що апеляційна скарга на ухвалу від 12.06.2003
разом з клопотанням про відновлення терміну подання апеляційної
скарги була ним направлена 29.07.2003, тобто з дотриманням вимог
ст. 93 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, однак судом апеляційної інстанції не було враховане
клопотання про відновлення пропущеного строку, відсутність
якого, відповідно до п. 4 ст. 97 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є виключною умовою для повернення
апеляційним господарським судом апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали на предмет
правильності застосування судом апеляційної інстанції норм
процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувана
ухвала підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга позивача
– відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційна скарга подається протягом 10 днів
з дня прийняття рішенняё ухвали місцевим господарським судом.
Ухвалу про повернення без розгляду позовної заяви винесено
господарським судом м. Києва 12.06.2003 і надіслано Ленінській
МДПІ у м. Луганську 02.07.2003, причому 04.07.2003
рекомендований лист з копією ухвали надійшов до поштового
відділення у м. Луганську, а фактично цю ухвалу отримано
скаржником 11.07.2003, що встановлено судом апеляційної
інстанції та не заперечується органом державної податкової
служби.
Проте апеляційну скаргу на ухвалу від 12.06.2003 було подано
позивачем лише 29.07.2003, тобто, навіть, поза межами 10-денного
строку з моменту одержання ухвали суду першої інстанції, перебіг
якого закінчився 21.07.2003, що визнається скаржником.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а
ст. 53 передбачає право суду визнати причину пропуску
процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Однак скаржником не надано жодних доказів щодо наявності
поважних причин пропуску 10-денного процесуального строку, а
тому апеляційний господарський суд цілком обгрунтовано дійшов
висновку про відсутність підстав для поновлення цього строку.
Водночас колегія враховує запізніле отримання позивачем ухвали
господарського суду м. Києва від 12.06.2003, проте наведені
обставини не можуть бути достатньою підставою для відновлення 10-
денного процесуального строку з огляду на подання скаржником
апеляційної скарги лише 29.07.2003, тобто, навіть, поза межами
10-денного строку з дня фактичного отримання ухвали
(11.07.2003), перебіг якого закінчився 21.07.2003. Касаційна
інстанція не вбачає існування непереборних перешкод, які б
позбавляли позивача можливості подати апеляційну скаргу в період
з 11.07.2003 по 21.07.2003, що було б беззаперечною підставою
для поновлення пропущеного скаржником процесуального строку та
розгляду по суті поданої ним апеляційної скарги.
В зв’язку з цим помилковими визнаються посилання позивача в
обгрунтування своїх заперечень на подання ним 29.07.2003 з
дотриманням вимог ч. 2 ст. 93 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційної скарги разом з
клопотанням про відновлення терміну її подання, відсутність
якого (клопотання) є виключною умовою для повернення апеляційним
господарським судом без розгляду апеляційної скарги, оскільки
такі твердження грунтуються на довільному розширеному тлумаченні
норм процесуального законодавства, а саме на безпідставному
ототожненні скаржником змісту ст.ст. 53, 93, 97 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ухвал про відмову
у відновленні пропущеного процесуального строку і ухвал про
повернення апеляційної скарги без розгляду.
Адже, в даному випадку судом апеляційної інстанції винесено на
підставі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
саме ухвалу про відмову в задоволенні клопотання
позивача про відновлення пропущеного строку подання апеляційної
скарги та, як наслідок, апеляційну скаргу на ухвалу 12.06.2003
разом з доданими до неї документами повернуто скаржнику, тобто
апеляційним господарським судом не приймалася ухвала про
повернення апеляційної скарги без розгляду, чим спростовуються
посилання позивача на пункт 4 ст. 97 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Натомість наявне у справі клопотання не містить жодних вказівок
щодо існування істотних перешкод, які б могли завадити скаржнику
подати апеляційну скаргу на протязі десяти днів з моменту
отримання ухвали від 12.06.2003, а підготовчі дії стосовно
оформлення апеляційної скарги не зупиняють перебігу
встановленого процесуального строку.
Колегія суддів також відхиляє безпідставні посилання скаржника
на обов’язок суду автоматично поновити пропущений термін при
наявності тільки одного клопотанняё так як це твердження
протирічить вимогам ст.ст. 33, 53 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Виходячи з наведеного касаційна інстанція дійшла висновку про
правомірне застосування норм процесуального права судом
апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 25, 53, 111-7, 111-9,
111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Клопотання Ленінської МДПІ у м. Луганську задовольнити.
Здійснити заміну позивача (Ленінської МДПІ у м. Луганську) його
правонаступником - СДПІ по роботі з великими платниками податків
у м. Луганську.
2.Ухвалу від 07.10.2003 Київського апеляційного господарського
суду у справі № 02-2-11/10193 залишити без змін, а касаційну
скаргу МДПІ у м. Луганську – без задоволення.