ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.03.2004 Справа N 5/1856-3/196
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому ДПІ у Шевченківському районі
судовому засіданні касаційну м. Львова
скаргу
на постанову від 27.10.2003
Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 5/1856-3/196
за позовом ТзОВ “Семен”
до ДПІ у Шевченківському районі
м. Львова
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 04.07.2003
позов задоволено - на підставі п. 1.2 ст. 1 ЗУ “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181
(надалі Закон № 2181 від 21.12.2000) визнано недійсним
оспорюване податкове повідомлення-рішення з посиланням на те, що
штрафні санкції, передбачені Указом Президента України “Про
застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання
обігу готівки”, не є податковими зобов’язаннями та не можуть
стягуватись за процедурою, яка встановлена Законом № 2181 від
21.12.2000.
Постановою від 27.10.2003 Львівського апеляційного
господарського суду рішення залишено без змін з тих же підстав.
ДПІ у Шевченківському районі м. Львова просить рішення та
постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові
з огляду на те, що Указом Президента України “Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”
( 436/95 ) (436/95)
прямо передбачено застосування цих санкцій органами
державної податкової служби, а Верховний Суд України у своїй
постанові від 08.04.2002 встановив правомірність застосування
таких штрафних санкцій органами державної податкової служби.
Окрім того, скаржник вважає, що при винесенні спірного
податкового повідомлення-рішення відповідачем не порушено Закон
України № 2181 від 21.12.2000, оскільки дія цього Закону щодо
таких штрафних санкцій розповсюджується в частині процедури
узгодження належних до сплати штрафних (фінансових) санкцій,
порядку виписки та вручення податкового повідомлення.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судами першої та апеляційної
інстанції, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова
підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга відповідача –
відхиленню з наступних підстав.
На спірні правовідносини, які пов’язані із застосуванням органом
державної податкової служби штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки шляхом неправомірного застосування
процедури прийняття податкового повідомлення-рішення,
поширюється дія ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та положень Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95
“Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
, чим спростовуються
помилкові посилання відповідача в обгрунтування своїх заперечень
на п. 2.6 Порядку направлення органами Державної податкової
служби України податкових повідомлень платником податків
( z0567-01 ) (z0567-01)
(затверджено наказом ДПА від 21.06.2001 № 253 та
зареєстровано в Мінюсті України 06.07.2001 за № 567/5758) та п.
8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових)
санкцій органами державної податкової ( z0268-01 ) (z0268-01)
(затверджено
наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 та зареєстровано в
Мінюсті України 23.03.2001 за № 268/5459), оскільки такі
твердження грунтуються на довільному помилковому тлумаченні норм
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 шляхом безпідставного розширення
сфери правового регулювання цього Закону, а тому згідно з ч. 2
ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
згадані відомчі нормативні акти не
підлягають застосуванню до спірних неподаткових відносин.
Адже, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади, в тому числі органи
державної податкової служби України зобов’язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Водночас виходячи з преамбули Закону України № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 цей Закон є спеціальним Законом з
питань оподаткування, який встановлює порядок погашення
зобов’язань юридичних осіб перед бюджетами з податків і зборів
(обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних
санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими
органами.
Окрім того, згідно з п.п. 1.2, 1.5 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 податкове зобов’язання – зобов’язання
платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових
фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені
цим Законом, а штрафна санкція – плата у фіксованій сумі або у
вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без
урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з
платника податків у зв’язку з порушенням ним правил
оподаткування, визначених відповідними законами.
Відповідно до п. 1.9 Закону України № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000 податкове повідомлення – письмове повідомлення
контролюючого органу про обов’язок платника податків сплатити
суму податкового зобов’язання, визначену контролюючим органом у
випадках, передбачених цим Законом.
Оспорюване податкове повідомлення-рішення від 08.05.2001
№ 0001202333/010848, яким позивачу визначено суму штрафних
санкцій у розмірі 180872 грн. за порушення норм з регулювання
обігу готівки, прийняте на підставі п. 5.3.1 ст. 5 Закону
України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
За таких обставин суд першої та апеляційної інстанції цілком
обгрунтовано дійшов висновку про відсутність у відповідача
повноважень на застосування процедури погашення податкових
зобов’язань, встановленої Законом України від 21.12.2000
№ 2181-ІІІ, у випадку виявлення державним податковим органом
порушення норм з регулювання обігу готівки, оскільки штрафні
санкції, передбачені Указом Президента України “Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”
( 436/95 ) (436/95)
, не є податковими зобов’язаннями чи фінансовими
санкціями за порушення зобов’язань зі сплати податків і зборів,
які підпадають під дію Закону України № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
від
21.12.2000.
Відповідно до вимог ст. 1 Указу Президента України “Про
застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки” ( 436/95 ) (436/95)
державні податкові органи, встановивши
відповідне порушення, повинні прийняти рішення про застосування
санкцій, передбачених цим Указом, а у разі несплати суб’єктом
підприємницької діяльності суми штрафів, вони стягуються на
підставі рішення суду.
Натомість касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 4 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
відхиляє п. 8 Інструкції про порядок застосування та
стягнення штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби (затверджена наказом ДПА України від
17.03.2001 № 110 та зареєстрована в Мінюсті України 23.03.2001
за № 268/5459) як такий, що не відповідає чинному законодавству,
оскільки спрямований на штучне розширення кола податкових
правовідносин, які вичерпно врегульовано Законом України
№ 2181-ІІІ від 21.12.2000.
Колегія також не приймає до уваги посилання відповідача в
обгрунтування своїх доводів на постанову Верховного Суду України
від 08.04.2002 у справі № 2/131-а, яка не повинна
застосовуватись для вирішення даного спору, оскільки зазначена
постанова стосувалася визнання недійсним рішення
Красноармійської ОДПІ від 22.05.2000 про стягнення штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, в той час
як Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ набрав чинність значно
пізніше і саме цим законом врегульовано, зокрема, порядок
застосування штрафних санкцій виключно за порушення платниками
податків податкових зобов’язань шляхом прийняття податкового
повідомлення-рішення, а штрафні санкції за порушення норм з
регулювання обігу готівки не включено до тих штрафних санкцій,
які підлягають стягненню за процедурою, визначеною вищезгаданим
спеціальним законом.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом першої та апеляційної інстанцій до спірних
правовідносин норм чинного законодавства та відсутність будь-
яких підстав вважати, що судом помилково застосовано матеріальне
чи процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 04.07.2003 господарського суду Львівської області та
постанову від 27.10.2003 Львівського апеляційного господарського
суду у справі № 5/1856-3/196 залишити без змін, а касаційну
скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова – без задоволення.