ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
09.03.2004                                 Справа N 5/106-23/6
 
    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
                       Кочерової Н.О. - головуюча,
                       Рибака В.В. (доповідач),
                       Бур'янової С. С.
 
за участю представників сторін:
 
від позивача           Козлюк З.Р. дов. від 22.04.03 № 06-2577
від відповідача        Кушнір Т.В. дов. від 25.02.04
                       № 3935/10-10
 
розглянувши матеріали  ДПІ у м. Львові
касаційної скарги
 
на постанову           від 18.12.03
                       Львівського апеляційного господарського
                       суду
 
у справі               № 5/106-23/6
                       господарського суду Львівської області
 
за позовом             ВАТ по газопостачанню та газифікації
                       “Львівгаз”
 
до                     ДПІ у м. Львові
 
про   визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
Рішенням господарського суду Львівської області від 14.10.03 ВАТ
по  газопостачанню та газифікації “Львівгаз” відмовлено в позові
до   ДПІ   у   м.  Львові  про  визнання  недійсним  податкового
повідомлення-рішення № 0000011630/0 від 29.08.02, яким  позивачу
визначено  податкове зобов’язання по сплаті штрафних  санкцій  у
розмірі   244461  грн.  (50%  від  суми  узгодження  податкового
зобов’язання  по  ПДВ)  за затримку понад  90  календарних  днів
граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання  в
розмірі 488922 грн.
 
Суд  свій  висновок  мотивував  тим,  що  податковою  інспекцією
правомірно застосовано до позивача штрафні санкції відповідно до
вимог  п.п.  17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України  “Про  порядок
погашення  зобов'язань  платників податків  перед  бюджетами  та
державними  цільовими  фондами”  ( 2181-14  ) (2181-14)
          №  2181-ІІІ  від
21.12.2000,  оскільки сума в розмірі 488922 грн. згідно  поданої
декларації за листопад 2001 була частково сплачена позивачем  та
зарахована  податковою  інспекцією  в  погашення  заборгованості
позивача,  яка  виникла  раніше, що  підтверджується  податковим
повідомленням  №  5  від 17.07.2001 та узгоджується  в  вимогами
п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 зазначеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
        .
 
Постановою  Львівського  апеляційного  господарського  суду  від
18.12.03 рішення суду першої інстанції скасовано. Позов  ВАТ  по
газопостачанню  та  газифікації  “Львівгаз”  задоволено  з   тих
підстав,  що  суд  першої  інстанції при  винесенні  рішення  не
врахував вимоги п. .п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 1.6 ст. 1 Закону
України  № 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
         від 21.12.2000, за змістом  яких
випливає  право платника податку самостійно визначати черговість
та  форми  задоволення претензій кредиторів за рахунок  активів,
вільних  від  заставних  зобов’язань  забезпечення  боргу,   яке
обмежене   лише   випадком  стягнення  податкового   боргу   без
попереднього узгодження з ним суми боргу.
 
У  поданій  касаційній скарзі ДПІ у м. Львові просить  скасувати
постанову  апеляційного суду з тих підстав, що  суд  апеляційної
інстанції неправильно застосував п.п. 3.1.1 ст. 3 Закону України
№   2181-111  від  21.12.2000,  оскільки  на  момент   прийняття
оскаржуваного  податкового повідомлення-рішення  активи  ВАТ  по
газопостачанню та газифікації “Львівгаз” перебували в податковій
заставі.
 
Судова  колегія, розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши
пояснення   та  заперечення  представників  сторін  в   судовому
засіданні,  перевіривши  юридичну  оцінку  судовими  інстанціями
обставин   справи   та   повноту  їх  встановлення,   дослідивши
правильність  застосування норм матеріального та  процесуального
права, прийшла до висновку про відсутність правових підстав  для
задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.
 
Апеляційним  судом  встановлено,  що  позивач  подав  до  ДПІ  у
м.  Львові  декларацію з податку на додану вартість за  листопад
місяць  2001  у  відповідності з якою, сума  податку  на  додану
вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного
звўтного  періоду,  склала  488922 грн.  Платіжними  дорученнями
(а.с.16-25) на користь бюджету ця сума ним перерахована.
 
За  позивачем згідно податкового повідомлення № 5 від 17.07.2001
обліковувався  податковий  борг  і  перерахована  за   вказаними
платіжними дорученнями сума була врахована податковим органом як
часткове погашення зазначеного податкового боргу.
 
Податковим  повідомленням-рішенням від  29.08.02  №  000011630/0
(а.с.26)  позивачу визначено податкове зобов’язання за штрафними
санкціями у сумі 488922 грн. за затримку на 91 календарний  день
сплати  узгодженої суми податкового зобов’язання по платежах  за
листопад місяць 2001р.
 
Відповідно до положень п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України
від  21.12.2000  №  2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
          у  разі  коли  платник
податків  не  сплачує  узгоджену суму  податкового  зобов’язання
протягом  граничних  строків,  визначених  цим  Законом,   такий
платник   зобов’язаний  сплатити  штраф   у   передбачених   цим
підпунктом розмірах.
 
За  змістом наведеної правової норми ця відповідальність  настає
для  платника  податків за бездіяльність щодо сплати  узгодженої
суми  податкового  зобов’язання  за  певний  податковий  звітний
період у встановлений законом строк.
 
Позивач  здійснив  дії  по  сплаті суми узгодженого  податкового
зобов’язання за листопад місяць в межах встановленого п.п. 5.3.1
п.  5.3  ст.  5  Закону  України №  2181-111  ( 2181-14  ) (2181-14)
          від
21.12.2000   граничного  строку,  що  свідчить  про  відсутність
правових підстав для притягнення його до відповідальності.
 
Суд апеляційної інстанції правомірно прийшов до висновку, що  за
змістом  п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 1.6 ст. 1 Закону  України
№ 2181-111 ( 2181-14 ) (2181-14)
         від 21.12.2000 платник податків має право
самостійно  визначити черговість та форми задоволення  претензій
кредиторів  за  рахунок  активів, вільних заставних  зобов’язань
забезпечення   боргу,  яке  обмежене  лише  випадком   стягнення
податкового боргу без попереднього узгодження з ним суми боргу.
 
Відповідно  до  п.п.  8.6.2  п.  8.6  ст.  8  вказаного   Закону
( 2181-14  ) (2181-14)
          платник  податків,  активи  якого  перебувають  у
податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без
їх  узгодження  з  податковим  органом,  за  винятком  операцій,
визначених у підпункті “б” підпункту 8.6.1 цього пункту.
 
Зазначене  свідчить про повне з’ясування апеляційною  інстанцією
обставин  справи та вірне застосування до них норм матеріального
права, спростовує доводи касаційної скарги.
 
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11    Господарського    процесуального    кодексу    України
( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Постанову   Львівського  апеляційного  господарського  суду  від
18.12.03 у  справі № 5/106-23/6 залишити без зміни, а  касаційну
скаргу – без задоволення.